Відтворення екосистеми р. Дніпро

0

Дата: 21-12-2011 | Автор: press-centre | Размещено: Новости , Экология

Дніпро — головна водна артерія України. Від того яким чином ми будемо використовувати цей величезний дарований нам природою ресурс залежить наше економічне та екологічне благополуччя не тільки сьогодняшнього, а й завтрашнього дня. Саме тому проблематикою Дніпра опікується колектив Інституту Природокористуваня та Екології Національної Академії України під керівництвом члена-кореспондента НАНУ А.Г. Шапаря. Свою роботу експерти виклали в наукових статтях, суть якої викладена в цьому матеріалі.

Проблема, яку ми сьогодні розглядаємо, має суттєве значення не тільки для нас, але й для прийдешніх поколінь, бо р. Дніпро була, є і буде великим даром природи, який обумовив розвиток як Київської Русі, так і сучасної незалежної України. З позиції теорії сталого розвитку ми повинні забезпечити самовідтворювальне функціонування екосистеми р. Дніпро, бо це в значній мірі обумовлює стан навколишнього середовища та умови життєдіяльності на території України від північних до південних кордонів.

Відомо, що застосування новітніх технологій у виробництві, сільському господарстві, транспорті, комунальній сфері дозволяє суттєво скоротити витрати енергії, водних, земельних та інших ресурсів. Це потребує змін у структурі економіки, відмови від функціонування шкідливих, витратних, екстенсивних об’єктів. Зазвичай такими є штучно створені технічні гіганти ери індустріалізації початку минулого сторіччя (заводи, гірничо-збагачувальні комбінати, греблі та ін.), які вичерпали свій технологічний, виробничий, навіть, віковий ресурс.

Питання екологічного стану р. Дніпро турбували не тільки наших пращурів, але й сучасне суспільство. Безліч статей про стан головної артерії України можна побачити у газетах, журналах та Інтернет виданнях . Разом з тим науковими виданнями активно обговорюється питання незадовільного стану р. Дніпро як з позиції якості питної води, так і з позиції загибелі прибережно-водних екосистем . Але в більшості випадків поверхневий аналіз стану озерної системи р. Дніпро не дає змоги робити однозначні критичні висновки щодо можливості кардинального її покращення.

Після встановлення радянської влади на теренах Російської імперії, радикально змінилося ставлення до природи, а саме: природа не храм, а майстерня і людина в ній господар. Це дало поштовх для велетенських перетворень у навколишньому середовищі, в тому числі і в екосистемі р. Дніпро. У 1927 р. було прийнято рішення про будівництво Дніпровської ГЕС, для чого на ділянці від м. Запоріжжя до м. Дніпродзержинськ створювалося Дніпровське водосховище загальною площею 30 тис га та висотою підйому води на греблі 37 м. Головними мотивами цього будівництва виступали: прохід без перевантаження суден, отримання дешевої електроенергії та можливість суттєво збільшити площу зрошувальних земель. В короткий термін ці позитивні результати були отримані та навіть використовувались як доказ переваг соціалістичного ладу, хоча такі підходи до використання річок у світі були відомі. Але при цьому не були враховані наступні негативні фактори. Втрати від знищення такої перлини як Дніпровські пороги та зовсім недосліджених історичних пам’яток скіфсько-алансько-козацького часу. Не взято було до уваги, що замулення водосховища призведе до перетворення з часом річки в озерно-болотний тип, хоча вже була відома інформація про повне замулення за 13 років Гіндукушського водосховища, а водосховище на р. Курі більш ніж на 60% . Не було взято до уваги, що при запланованому затопленні виникає велика кількість мілководних ділянок з наступним цвітінням води, а зарегульованість річки та зміна рівня води для потреб гідроенергетики призведе до знищення окремих видів риб та зменшення обсягів їх вилову. Не враховані були тенденції розвитку транспортних засобів, хоча США та Канада у той час масштабно будували автошляхи з застосуванням найбільш мобільних засобів.

Ось при такому обґрунтуванні почалася реалізація проекту Дніпровської ГЕС і вже у 1931 р. були затоплені два нижніх пороги, у 1934-1935 рр. водосховище було майже сформоване. Характерно, що у 1927 р. була заснована Дніпропетровська гідробіологічна станція для досліджень акваторії р. Дніпро на ділянці затоплення. Ось деякі результати її досліджень: на мілководних ділянках була відмічена поява синьо-зелених водоростей, швидкість течії ріки суттєво зменшилася. Так, швидкість течії р. Дніпро у 1929 р. біля м. Дніпропетровськ складала 0,63-0,83 м/с, а біля порога Вільного – 1,27-4,7 м/с. Після затоплення вона зменшилася відповідно до 0,03-0,88 м/с та 0,01-0,19 м/с. Прозорість води після порога Вільного збільшилася з 0,80 см до 200 см, а товщина шару мулу складала 11-25 см. При цьому за три роки товщина шару мулу збільшилася приблизно у 2 рази, тобто чітко проявився озерний тип водойми. Суттєво погіршився хімічний склад води. Так, за більше ніж 100 років доля сухого залишку у пробах біля м. Дніпропетровськ зросла на 30-50%, більше ніж у 2 рази збільшився вміст хлору та аміаку, заліза у 7 разів. Обумовлено це як зростанням промислового виробництва, так і вже розглянутою вище зарегульованістю стоку.

Незважаючи на це, у післявоєнний період (1950-1975 рр.), створюється ще 5 водосховищ і річка Дніпро стає повністю зарегульованою по всій території України. Таким чином «великий» план перебудови екосистеми р. Дніпро було завершено.

Перш за все, з’явилася можливість перевезення пасажирів і вантажів без перевантаження. Але динаміка зміни цих показників свідчить, про постійне зменшення долі водного транспорту в загальних обсягах перевезень. Пояснюється це падінням виробництва, розбудовою розгалуженої сітки залізничних та автомобільних шляхів з характерними для них великими швидкостями перевезень та мобільністю поставок. Така ж тенденція до зростання кількості автомобільних і залізничних перевезень та спаду річкових буде проявлятися і в майбутньому.

Другим важливим мотивом створення водосховищ було будівництво гідроелектростанцій, що начебто, дозволило б отримати дешеву й екологічно чисту електроенергію. Дійсно, якщо відкинути факт знищення прибережних екосистем, то вона буде відносно чистою. Весь каскад виробляє 9 млрд. кВт год. в рік, що складає 5-7% виробленої в Україні електроенергії. Каскад Дніпровських ГЕС використовується як додаткове джерело енергії для виконання функції аварійного резерву потужностей енергосистеми країни. В результаті утримання каскаду Дніпровських ГЕС обходиться країні у 6-30 разів дорожче вартості енергії, що на них виробляється. Кожні 10 років країна має вкладати кошти, що перевищують балансову вартість гребель у 17 разів. Як бачимо не така вже й дешева наша гідроенергетика!

Очікуване збільшення вилову риби при створенні каскаду водосховищ не відбулося. Різкий підйом вилову риби в перші роки створення водосховищ до 100 000 т (1973 р.) повністю припинився та вже у 1991 році склав близько 30 000 т і на цьому рівні він знаходиться дотепер. У Дніпрі зовсім зникло чимало видів типових річкових риб, в тому числі прохідні риби – білуга, шип, чорноморсько-азовський осетр та оселедець, лосось, річковий вугор, а також, катастрофічно зменшилась чисельність стерляді, подуста, головня, в’язя, жереха, линка. Їх місце зайняли озерні форми: лящ (близько 40% вилову), щука, сом, короп (свійська форма сазана, потрапила в річку зі ставкових господарств), плітка, окунь. В останні роки все більшого розмаху набуває розвиток популяцій вселенців: товстолоба та білого амуру, які потребують штучного підрощення малька.

Все це стало наслідком цвітіння води, знищення природних нерестилищ, відсутності можливості подолання гребель при міграції до місць нересту, загибелі риби, малька в гідроагрегатах ГЕС, неприйнятне коливання рівня води протягом однієї доби, забруднення води і неефективність штучного риборозведення.

Одною з самих гострих регіональних екологічних проблем стала загибель малих річок. Більшість з них відноситься до басейну р. Дніпро і всі вони знаходиться під впливом дії каскаду дніпровських водосховищ. Сучасні дослідження свідчать, що до басейну Дніпра належать20,5 тисяч дуже малих, малих, середніх та великих річок загальною довжиною понад 105 тис. км . Малі річки містять у собі основну масу запасів прісних вод України і відіграють величезну роль в економіці проживаючого в їх басейнах населення . За оцінками спеціалістів, вони формують 60% водних ресурсів України .

Таким чином, фактично обґрунтованим є висновок про те, що існує і технічна, і ресурсна можливість забезпечення сучасних потреб водоспоживання і без існування водосховищ.

Створення каскаду водосховищ на Дніпрі давало змогу ввести в дію велику кількість поливних земель. На сьогодні створено 12 зрошувальних систем з водозабором безпосередньо з водосховищ чи магістральних каналів. В цілому в Україні налічувалось 2,2 млн. га зрошувальних земель. Але за даними інвентаризації 2005 року технічні можливості меліоративних систем дають змогу поливати лише 943 тис. га (43%), а в останні роки поливається близько 700 тис. га (32%). Яскравим прикладом ресурсозабезпеченості та ефективності використання зрошувальних земель є Херсонська область, землі якої внаслідок недостатнього природного зволоження потребують додаткових поливних заходів. Однак як свідчать статистичні дані цього не спостерігається.

Сьогодні в Україні діють розроблені на державному та регіональному рівні програми з оздоровлення р. Дніпро. Але всі вони направлені на покращення якості води, що дуже важливо для економіки та здоров’я населення України, а вирішення проблеми повернення умов природного функціонування р. Дніпро не передбачають. В той же час, неодноразово і досить давно вже пропонувалось ліквідувати водосховища, але такі пропозиції не були сприйняті досить серйозно ні владою, ні суспільством по наступним причинам.

По-перше, ці пропозиції базувались на одному або декількох фактах негативного впливу, а комплексні оцінки не проводилися.

По-друге, відсутність бажання брати на себе відповідальність, бо наслідки спуску водосховищ дуже масштабні і виникаючі при цьому зміни в господарюванні викличуть необхідність вкладати великі кошти. Але якщо ліквідувати всі витрати на підтримання функціонування водосховищ і ГЕС та сконцентрувати фінанси, то їх вистачить на пристосування господарювання до нових екологічних умов.

По-третє, недостатнє уявлення про процеси, які виникнуть у мулі при його висиханні після спуску водосховищ, а також застереження деяких учених, що наслідки цього можливо будуть співпадати з Чорнобильською аварією. Викликає побоювання можливість винесення разом з пилом важких металів та радіонуклідів з мулу. Дійсно, таких спеціальних досліджень не виконувалось, але є переконливий довід, який накопичено у 1941-1945 рр., після підриву греблі Дніпровського водосховища. Ніяких пилових буревіїв не відзначалося, а після оголення берегів, вони заросли спочатку трав’янистою рослинністю, а потім чагарником та деревами. Більш того, спуск води може бути не раптовим, а поступовим з попередньо заданими термінами етапів цього спуску як всіх, так і кожного окремого водосховища.

Нарешті, ще одна важлива причина – складність визначення компенсаційних заходів, які треба буде реалізувати в процесі спуску водосховищ і після його завершення.

Безумовно, питання доцільності спуску водосховищ потребує подальшого вивчення і дослідження. Але, те, що фахівці-науковці піднімають зазначену проблематику говорить про вірний підхід і перспективы найбільш раціонального вирішення питання Дніпра.

Науковці Інституту Екології відштовхуються від принципів сталого розвитку у розгляді проблематики Дніпра, саме це означає, що, які б висновки не були б зроблені, вони будуть дійсно науково обґрунтовані і сприятимуть гармонійному природокористуванню”, — зазначив Олексій Ангурець, директор ДОЕА “Зелений світ”.”А громадскість в свою чергу готова включитися в процес широкого обговорення проблеми та дати свої рекомендації”, — додав він.

За метеріалами  статті : «ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПЕРЕВОДУ ЕКОСИСТЕМИ РІЧКИ ДНІПРО ДО РЕЖИМУ СТАЛОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ» А.Г. Шапар, О.О. Скрипник, С.М. Сметана.

Інститут проблем природокористування та екології НАН України

Поделиться в соц. сетях

Оставить комментарий или два

*