Українці п’ють отруєну воду

0

undefined

Фахівці Держспоживстандарту України перевірили 373 тис. 375 куб. м питної води з водопроводу. Нормативній документації не відповідало 30 тис. 71 куб. м, або 8%.

Як повідомили у прес-службі комітету, в цілому, було перевірено 54 підприємства з постачання води, і порушення виявлені на 43 із них.

Зокрема, на двох підприємствах були порушені вимоги нормативної документації за мікробіологічними показниками, на 11 — за органолептичними, а на 17 — за фізико-хімічними показниками. Порушення санітарно-технічного стану зон санітарної охорони джерел водопостачання виявлені на п’яти підприємствах, ліцензії на користування надрами не мали 6 перевірених підприємств, а дозволу на спецводокористування не було на чотирьох підприємствах.

У ході перевірок на одному з селищних комунальних підприємств Черкаської області було виявлено замутненість води 4,64 мг/дм куб. (за вимогами стандарту — не більш як 1,5 мг/дм куб.), кольоровість — 94 градуси (вимоги — не більш як 20 градусів), зміст заліза — 1,64 мг/дм куб. (не більш як 0,3 мг/дм куб.). Окрім цього, на одному з комунальних підприємств Миколаєва у питній воді було виявлено 23 бактерії групи кишкових паличок в 1 кв. дм (за вимогами не більше трьох) і патогенні мікроорганізми.

За результатами перевірок якості питної води впродовж першого кварталу 2010 року 43 підприємства одержали приписи про усунення порушень, п’ять водопостачальників — приписи про заборону реалізації партій води питної на суму 5,1 тис. грн. Одному підприємству бути видано сім приписів про заборону реалізації продукції. До 31 підприємства були застосовані штрафи на суму 58,1 тис. грн. На 33 посадових осіб складено протоколи про притягнення до адміністративної відповідальності і накладення штрафів на загальну суму понад 6 тис. грн.

http://www.utro.ua/ua/proisshestviya/ukraintsy_pyut_otravlennuyu_vodu1273157113

Яку воду п’ють українці

Одним з основних факторів, що впливає на рівень здоров’я людей, є вода, яку вони споживають. Ще у ХІХ ст. відомий хімік Луї Пастер зазначав, що 80% хвороб людина випиває з водою.

В Україні питне водопостачання на 75% побудовано на поверхневих водах. Й основна проблема полягає в тому, що з кожним роком завдяки людській діяльності вони все більше й більше забруднюються, а очисні споруди не модернізувалися вже кілька десятиліть. Особливо напружена ситуація навесні під час повеней, коли якість води в річках значно погіршується.

Чи отримують українці питну воду належної якості зі своїх водогонів, як вона готується на водогінних станціях, чи є безпечними методи очищення води для здоров’я людей, у яких регіонах України найкраща і найгірша ситуація з питною водою, яку воду краще споживати, які зараз діють державні стандарти на питну воду, чи можна ще в Україні пити сиру воду без шкоди для здоров’я – про все це Новинар розпитав головного спеціаліста з водних проблем МОЗ України В’ячеслава Прокопова, який завідує лабораторією гігієни водопостачання та охорони водоймищ Інституту гігієни та медичної екології імені О. М. Марзеєва.

Чи українське водопостачання принципово відрізняється від водопостачання в інших країнах?

Не лише у нас в Україні, а й у світі сьогодні поширені три види водопостачання –централізоване, децентралізоване й альтернативне водопостачання, що розвивається у нас, принаймні, останніми роками.

Централізоване водопостачання – це водогони. Його джерело – поверхневі водоймища і підземні води. Ось, наприклад, Київ використовує три види вод: дніпровську, деснянську, – це поверхневі водоймища. І невелика частина – приблизно відсотків 20-30 в загальному об’ємі води, якої в столиці на добу подають 1,5 млн. куб. м, – артезіанські води.
Перш ніж потрапити до населення, річкова вода очищується на водогінних станціях. Технологічні схеми очисних споруд – що у нас, що за кордоном – принципово однакові. Але в нас вони, побудовані десь 50 років тому, фактично не змінюються, незважаючи на те, що початкова річкова якість води, яка береться для очищення, істотно погіршала в порівнянні з тою, що була 50 років тому. У зв’язку в цим виникають проблеми.

Річкові водогінні очисні споруди були розраховані тільки на визначення органолептичних властивостей води – смаку, запаху, кольоровості, каламутності. А оскільки у той час мінеральна складова початкової води відповідала вимогам ГОСТу на питну воду, то фактично очисні споруди не були розраховані на поліпшення мінеральної складової.

Які зараз виникають проблеми з водогонами, що використовують воду з річок?

Я не казатиму про відому проблему вторинного забруднення очищеної води у водогінних мережах, а ось на водопровідній станції, коли вода очищується, є такі проблеми.

Перше – використання хлору, який всі критикують, але фактично у всьому світі від нього не відмовляються. Він вводиться на початковій і на завершальній стадії водопідготовки. Більша доза дається на початковому етапі, а на завершальному етапі вона зовсім маленька – десь 1 мг на літр, що дозволяє досягти по ГОСТу залишкового хлору на рівні 0,3-0,5 мг на літр.

А на початковому етапі, залежно від початкової якості води, ця доза може складати і 2, і 3, і 5, і 6, і 7 мг на літр. І ось тут утворюються небезпечні канцерогенні хлорорганічні речовини.

Ми десь приблизно 7-8 років тому за підтримки МОЗ України ініціювали проведення моніторингу якості хлорованої питної води на вміст канцерогенних хлорорганічних речовин. Моніторинг переважно проводиться по хлороформу.
Так от уявіть собі – на деяких водогонах хлорована вода перевищувала національний гігієнічний норматив в 3-5 і більше разів. За норми 60 мікрограм на літр в деяких централізованих системах водопостачання вона була 300 мікрограм.

Моніторинг підтвердив, що ця проблема є. Мінімізувати утворення хлорорганічних речовин можна шляхом заміни хлору іншими хлорреагентами.

У Києві хлор-газ замінили на хлор-аміачну воду, яка не має здатності утворювати канцерогенну хлорорганіку. При застосуванні хлор-газу у київській воді концентрація хлороформу була 240-280 мікрограм на літр, тобто перевищувала норматив у 4-5 разів. Зараз небезпеки її забруднення хлорорганічними речовинами немає. Концентрація хлороформу в київській воді не перевищує 23-25 мікрограм в літрі за нормативу 60.

Друге. Використовується фізико-хімічна підготовка. Не можна просто так відфільтрувати або відстояти воду – вона не очиститься. Вводяться коагулянти. У нас переважно використовуються алюмовмісні. У паводковий період доза коагулянтів збільшується, і якщо вона неправильно підібрана, то залишкова концентрація алюмінію в питній воді перевищуватиме гранично допустиму концентрацію.

І, нарешті, основна проблема – це епідемічна безпека води для річкових водогонів.

Рекомендації, які давалися щодо забезпечення епідемічної безпеки води, були розраховані переважно на бактеріальну складову. Але не вірусну. Тому по Україні всюди з’являється вірусний гепатит А, тобто забезпечуючи епідемічну безпеку води стосовно бактерій кишкової групи ці дози не завжди її забезпечують щодо вірусного забруднення.

Водогони, що використовують воду з підземних джерел, цих проблем не мають?

Ця вода чистіша – там не застосовується фізико-хімічне очищення води. Але в багатьох регіонах у нас немає артезіанської води, яка б відповідала вимогам ГОСТу на питну воду. Підземні води в цілому знову ж таки забруднені через природні особливості ґрунтів – за рівнем сульфатів, нітратів, жорсткості, заліза, марганцю і т.д.

А практично на таких водогонах спеціальних методів водопідготовки ми не маємо. Тому нам і МОЗ доводиться постійно дозволяти використовувати населенню воду з альтернативних джерел. І люди п’ють цю воду, але з повідомленням, що це така-то вода, потрібно робити те-то, краще використовувати домашні водоочисники і т.д.
Добре, що наші гігієнічні нормативи мають хороший запас міцності. Токсикологічні показники мають десятиразовий запас міцності.

Які зараз існують в Україні нормативи на питну воду?
На централізовані системи водопостачання в Україні фактично діють два документи – ГОСТ на питну воду колишнього Радянського Союзу 1982 року, а також Державні санітарні правила і норми (ДСанПіН) 1996 року.
Але новий ДСанПіН не введений повною мірою в дію, оскільки водогінна очисна споруда не здатна довести якість питної води до його вимог. Тому у нас якби діють паралельно і ГОСТ Радянського Союзу, і ДСанПіН.

Органи контролю постійно нарощують показники, за якими перевіряється вода, але вони ще повністю не вийшли на ДСанПіН. І МОЗ та Міністерство з питань ЖКГ домовилися між собою, що якщо вода не відповідає вимогам ДСанПіНу, але повністю відповідає ГОСТу, штрафні санкції не застосовують.

Чотири роки тому ми вперше розробили і державний гігієнічний норматив на фасовану воду. Але він до цього часу ще не затверджений МОЗ. Хтось не зацікавлений у цій справі. Тому що якщо ми затвердимо цей документ, відсотків 50-70 виробників фасованої води з ринку підуть. Вони не здатні будуть довести якість цієї води до вимог цього ДСанПіНу. Це зможе зробити «Куяльник», «Миргород», «Оболонь», «Кока-кола». Дрібні виробники не зможуть такого зробити.

ДСанПіНи на воду централізованого водопостачання і на фасовану воду повинні стати прообразом двох відповідний національних ГОСТів, розробка яких передбачається загальнодержавною програмою «Питна вода в Україні на 2006-2020 р.р.» і які мали бути подані на затвердження до 2009 року.

Та вода, яку ми отримуємо з кранів, є безпечною для здоров’я?

Вода, яку ми п’ємо, фактично вписується в показники ГОСТу 1982 року. Він контролює 28 показників. А ось в ДСанПіНі вже 56 показників. Він наближений до європейських стандартів.

Але я не згоден з тими, хто каже, що ми п’ємо технічну воду. Це неправильна постановка питання. Так, це вода негарантованої якості, тому що вона досліджується тільки на 28 показників. А за іншими показниками не досліджується. Тому казати про те, що це вода ідеальна, яка відповідає сучасним вимогам, було б неправильно.
В Україні показники якості води поверхневих джерел водопостачання з року в рік погіршуються, технологія водопідготовки не змінюється, і вона не здатна сьогодні довести показники якості питної води до вимог сучасного стандарту, враховуючи зростаюче початкове забруднення води.

Якою є ситуація з якістю питної води в різних регіонах України?

В середньому по Україні відсоток нестандартних проб водогінної води за фізико-хімічними показниками складає 10-12%. Приблизно вдвічі менше – за мікробіологічними показниками. І це не патогенна мікрофлора, а умовно патогенна, якась її певна кількість не відповідає ГОСТу.

У деяких регіонах – південь України, Донбас, Криворіжжя – відсоток нестандартних проб за фізико-хімічними показниками доходить до 50%. І дещо більший відсоток за мікробіологічними показниками.

А найкращою є вода київського водогону.

Як, на вашу думку, тоді краще пити воду? Очищувати фільтром з водогону чи купувати в пляшках?

За кордоном не п’ють водогінну воду, і ми її не питимемо, там розвинене альтернативне водопостачання. Що туди входить? Бюветна вода, доочищена водогінна вода в місці її споживання, тобто очищувач розміщений на крані, доочищена вода на будівлі – установки колективного призначення – і фасована вода. Ось це різновиди альтернативної води.

Бюветна вода – там є свої проблеми, – але це артезіанська вода, яка ідеально захищена від забруднення, має постійний фізико-хімічний і мікробіологічний склад, не обробляється. Там є синьо-зелені водорості і т.д., але в принципі це ідеальна вода.

З приводу чистої води у себе в крані. Якщо ви купуєте фільтр, який сертифікований в Україні, а сертифікація передбачає перевірку його ефективності на нашій воді, із зазначенням його ресурсу, є гігієнічний висновок МОЗ, є інструкція, якої ви дотримуєтеся, тоді це добре.

Звичайно, краще фільтри колективного призначення – на будівлі, на мережах централізованого водопостачання. Вони дозволяють покращувати якість води по багатьом показникам. Є служби сервісу, які їх обслуговують.
Фасована вода – це вода покращеної якості з природних джерел чи доочищена водогінна. Але ж якби не було в Україні фальсифікату. Вважають, що десь 30-40 і навіть до 50% у нас фальсифікату цієї води.

Чи можна де-небудь в Україні ще пити сиру воду?

У нас у сільській місцевості розвинуте класичне нецентралізоване водопостачання – колодязі. Воно використовується населенням без водопідготовки, і тут є великі проблеми. Найбільша – нітратне забруднення. А методів для видалення нітратів в умовах децентралізованого водопостачання практично немає. Наприклад, Полтава. Якщо норматив по нітратах 45 мг на літр, то там ми зустрічаємо і 500 мг на літр. Це пов’язано, перш за все, з ненормованим використанням на своїх ділянках органічних добрив.

Таку воду, звичайно, пити не бажано.

Ще є джерельна вода. Ось до мене зараз звернулися по висновок стосовно води з джерела, що б’є в лісі за 400 м від озера Зубринець в селі Любомирка Олександрівського району Кіровоградської області. Я написав, що якщо ваші потужності дозволяють, можете цю воду фасувати і нам її везти. Це ідеальна вода.

Валентина Червоножка, Новинар

http://vsevesti.com/go/ru/article/id/493292/jaku-vodu-pjuti-ukraintsi.html

«Aqua vitae»

undefined

Київ – Щонайменше половина українців п’ють неякісну воду, зазначають працівники Інституту екологічної гігієни і токсикології. Це стосується насамперед водопровідної води. Окрім цього, в державі немає нормативів, які визначають якість води у пляшках.

В Україні і досі немає стандартів питної води, тобто не вироблено поняття, якою мати бути вода, максимально корисна для людського організму, зазначає Володимир Семенович, начальник науково-дослідного центру випробувань продукції Укрметртестстандарту. Поки що, за його словами, ми користуємося вже застарілими санітарно-гігієнічними нормами з радянських часів. За цими показниками вода у столиці є цілком придатною для пиття, каже Володимир Семенович. «Ми відібрали з двох квартир у кожному районі більше 20 зразків води, перевірили їх на відповідність нормативним документам. І тільки в трьох випадках виявили невідповідність встановленим нормам. Вода в місті Києві відповідає встановленим вимогам», – запевняє фахівець.

Усі європейські стандарти якості питної води зобов’язалася ввести у себе Латвія до кінця 2015 року. Уже зараз у країні за рахунок коштів з фондів ЄС модернізується очисне обладнання та замінюються мережі водопостачання, в окремих регіонах це чавунні труби, прокладені ще за царських часів. У визначений термін високоякісною питною водою будуть забезпечені всі населенні пункти Латвії.

Експерти відзначають, що питна водопровідна вода, зокрема в Ризі, відповідає вимогам латвійського законодавства. Однак загалом по Латвії воду з водогону, яка не відповідає санітарно-епідеміологічним нормам, отримують 25% мешканців.

Медики попереджають, що вода, яка тече у латвійців з кранів, часто містить хлор, кальцій та залізо, тому більшість людей встановлює у себе вдома фільтри. Досить поширеною практикою є вживання пляшкової питної води, навіть для приготування їжі.

«Не вода, а сурогат…»

Якісну воду для споживання не отримують мешканці жодного регіону України, стверджує директор Інституту екології людини Михайло Курик. У Донецькій, Херсонській, Миколаївській та Запорізькій областях під землею не якісна вода, а сурогат. Цей висновок стосується як міст, так і сіл. Адже навіть подалі від міста не у кожній криниці можна без остраху втамовувати спрагу. «Якщо селяни п’ють із криниці, то якість води залежить від того, яка глибина криниці. Якщо 10 метрів чи менше, то в Київській області є велика ймовірність , що та вода не без вмісту стічних та ґрунтових вод. Криниці глибиною 50-60 метрів чистіші. У той же час у містах є свердловини, такі як у Києві повідкривали. Чистота в них також залежить і від місця розташування, і від глибини».

Львів’яни споживають воду з підземних джерел, яка надходить з 17 водозаборів. А на найстарішій насосній станції Львова – Волі Добростанській, яка працює з 1901 року, вода є талою і не потребує щоденного очищення.

Львів водою забезпечують 600 кілометрів магістральних водогонів і 1100 кілометрів міських. Більшість із них потребують заміни.

Однак, у «Львівводоканалі» не втомлюються наголошувати, що львів’яни споживають одну з найкращих вод. Загалом технологія підготовки води до подачі споживачам складається з відстоювання та хлорування.

Водночас на вулицях міста торгують чистою питною водою. На львівських тротуарах можна побачити напис, який інформує, якого дня і о котрій годині приїде синя цистерна з трускавецькою чи моршинською водою. У цей час люди вишиковуються з порожніми пляшками у чергу. Літр води продають по 40 копійок.

Однак це не є вода ані з Трускавця, ані санаторного Моршину. Її приватні підприємці везуть зі Стрийського та Яворівського районів. У міській санепідемстанції стверджують, що воду фільтрують, а цистерни миють на молокозаводах, перш аніж продавати з них воду.
Фахівці обласної і районних санстанції беруть проби води з цистерн, каже завідувач відділу гігієни харчування міської санепідемстанції Оксана Кудла. «Це якісна вода і придатна для вживання, ми перевіряємо».

Однак скільки таких цистерн щодня курсує Львовом і скільки на цьому заробляють підприємливі люди, не знає ніхто. Львів’яни, які купують воду з цистерн для пиття і приготування їжі, не цікавляться у водія документами і дозволами, не роблять цього і правоохоронні органи, не цікавить це й львівських керівників, які мали б бути відповідальними за громаду.

Водночас лаборанти «Львівводоканалу» вважають, що так звану чисту воду, яку продають на вулицях, не варто вживати без відповідної обробки. Адже у ній все одно є бактерії і багато мінеральних солей.

Вода, яку отримують львів’яни в помешкання, зараженою бути не може, гарантують фахівці водоканалу. ЇЇ якість відповідає Держстандарту. Контролери щодня і щовечора беруть проби води, стверджує речник «Львівводоканалу» Уляна Горбата. «Вода найчистіша, там немає ніяких органічних сполук. Але є певні стереотипи, які не можна зруйнувати. Жовта вода, коли проводяться якісь ремонтні роботи або в приватному секторі, коли вода не рухається».

Через неналежний стан водомереж і задля бактеріологічної безпеки воду хлорують. Фахівці радять, щоб хлорка вивітрилася достатньо кип’ятити воду або її відстоювати.

В країнах Євросоюзу воду очищують за допомогою озону, а в Україні, за старою технологією, воду хлорують, пояснює колишній міністр екології Сергій Курикін. Відтак, які б сучасні додаткові фільтри не використовували вдома, вода не може повністю позбутися певних хімічних елементів. «Спроби запровадити очищення озоном у нас здійснювалися, але це дорога справа, з одного боку, з іншого боку, вода, яка потрапляє на очистку, містить багато органічних речовин, тож часто потребує саме хлорування».

У серпні минулого року Міністерство житлово-комунального господарства отримало від уряду 50 мільйонів гривень на покращення якості питної води. Але чимало українців досі постійно купують пляшковану воду, літр якої за собівартістю дорівнює трьом тонам водопровідної.

ГЛАС НАРОДУ:

Чи задоволені Ви якістю води, яку п’єте?

undefined
Юрій, приватний підприємець: Складом не цікавився, але відчувається на смак, що там і хлорка, і ще щось. Але фільтром поки не користуюся.

undefined
Галина Дмитрівна, пенсіонерка: Вода погана з водогону. Я маю фільтр, змінні касети до нього дорогі – 39 гривень, і їх треба міняти часто. Також я кладу в банку з водою старовинну срібну ложку і так очищую

undefined
Саша, будівельник: У Києві погана вода. А у Вінниці ми з колодязя беремо, її використовуємо. Вона краща, ніж з водогону.

undefined
Наталя, офіс-менеджер: Якість не задовольняє, звичайно. Ми з колонки беремо біля дому. Треба, мабуть фільтр купувати.

undefined
Ігор, технік: У мене на всіх кранах вдома фільтри. Без них просто неможливо.

http://www.radiosvoboda.org/content/Article/1513860.html.

Поделиться в соц. сетях

Оставить комментарий или два