В Британии изобретен инновационный двигатель, который имеет все шансы стать очередным экологически-чистым и экономически-выгодным мотором для автомобиля. Изобретение называется Dearman, и оно в состоянии конкурировать водородными топливными элементами и электрическими батареями, так как работает на «жидком» воздухе.

Инженеры, создавшие Dearman, уверяют, что построить такой мотор дешевле, чем производить электрические батареи для электромотора. При этом, «воздушный» двигатель вырабатывает большое количество энергии, безопасен, а заправка автомобиля с ним не будет долгой и трудоемкой. Конструктивно, Dearman мало отличается от традиционного двигателя внутреннего сгорания. Здесь нет свечей зажигания, однако есть поршни, которые двигаются за счет расширения криогенной жидкости. Она остается жидкой только при температуре -160ºС. Температура окружающей среды перегревает ее и превращает в газ. Газ, в свою очередь, расширяясь, толкает поршень, как традиционная бензиновая смесь, а «выхлоп» у такого двигателя — просто холодный воздух.

Эту технологию в будущем предлагается задействовать для производства экологически чистых двигателей для автомобилей, мотоциклов, кораблей, горного оборудования и т.д. Среди преимуществ технологии называется невысокая стоимость внедрения Dearman. Во-первых, воздуха в атмосфере предостаточно, а во-вторых, криогенные жидкости уже производятся и реализуются в огромных количествах во всех странах, в том числе в России. Кроме того, сжиженный воздух хранится при низком давлении и не может загореться, поэтому производство резервуаров для его хранения также не должно быть затратным в отличие от резервуаров для хранения водорода.

Критики же считают, что как у автомобильного, у такого двигателя мало перспектив, и есть очевидные сложности внедрения: вещества с предельно низкой температурой проблематично хранить, особенно в движущемся автомобиле.

http://mirdobra.com.ua/index.php?option=com_myblog&show=n-n-n-n-n-n-n-n-on-n-n-n-n-o-n-n-.html&Itemid=93

Соединенные Штаты уже применяли кибероружие, причем эффективно, заявил бывший директор национальной разведки, вице-адмирал в отставке Майкл Макконнел.

По словам Макконнела, США могут «атаковать, ослаблять или уничтожать» противника в киберпространстве.

Он отметил, что подобные действия «были эффективными», однако не уточнил, когда, против кого и при каких обстоятельствах американцы применяли кибернетическое оружие.

Зато экс-глава разведки признал, что наиболее серьезные возможности пользоваться «уязвимостями» пользователей, например, читать чужую переписку, сейчас имеют спецслужбы США, Великобритании и России.

Майкл Макконнел стал вторым главой национальной разведки США после создания этой должности (была создана в ответ на теракты 11 сентября 2001). Человек, занимающий эту должность, координирует работу всех 16 американских разведывательных ведомств. Макконнел возглавлял ведомство в 2007-2009 годах при администрациях Джорджа Буша-младшего и Барака Обамы.

Ранее Пентагон обнародовал новую стратегию, согласно которой действия хакеров «представляют для национальной безопасности не меньшую угрозу, чем вооруженные силы враждебных стран».

За матеріалами: http://vsyapravda.com/news/id56156

Це не жарт – це нормальна світова практика. Про яку, на жаль, мало знають в Україні, а деякі медіа-менеджери взагалі вважають «європейськими витребеньками» і нецікавим фактом для пересічного українця.

В принципі, рух за створення зон, вільних від генетично модифікованих організмів, має багато рівнів. Від рішення людини щодо своїх особистих позицій до політичного рішення органів місцевого самоврядування. Такими зонами можуть бути, виходячи зі світового досвіду: будинок та присадибна ділянка, навчальний заклад, заклад громадського харчування, магазини та торгівельні мережі, фермерське господарство, асоціація фермерських господарств, село, райцентр, обласний центр, район, область, національна мережа зон вільних від ГМО, транскордонний регіон, країна.

Офіційно поняття «зона, вільна від ГМО» вперше прозвучало 1998-го року в Британії. Із закликом створити такі зони ініціатори звернулися до влади всіх графств. При цьому поняття передбачало заборону вирощування ГМ-культур на всіх землях, якими володіє Рада графства, а також заборону використання ГМ-інгредієнтів у продуктах харчування в усіх державних установах, й зокрема, школах, медичних закладах, будинках перестарілих тощо. З цього моменту практика створення таких зон почала поширюватися світом і на сьогодні довела свою життєздатність.

Рішення про створення таких зон в багатьох країнах приймають, як правило, органи місцевого самоврядування – регіональні, муніципальні. І це, як показала практика, часто буває ефективніше в плані захисту населення від ризиків, які несуть ГМО, ніж домагатися позитивних рішень на державному рівні .

Наскільки складно на державному рівні вирішувати проблеми з розповсюдженням ГМО, доводить хрестоматійний приклад: бюджет одного із найбільших виробників ГМ-насіння – компанії «Монсанто» – в декілька разів більший за річний бюджет такої держави, як Україна. Це широковідомий факт. І враховуючи це, стає ясно, що подолати лобі транснаціональних гігантів на загальнодержавному рівні нелегко. І це стосується не тільки країн пострадянського простору, адже, якщо проаналізувати ситуацію в Європі, то Євросоюз протистоїть розповсюдженню ГМО з досить таки перемінним успіхом. Зате «низовий рух»  за створення ЗВГМО широко розповсюджується, оскільки транснаціональні корпорації поки що не мають механізмів прямого впливу ні на місцеву владу, ні на громадські організації..

На сьогодні такі зони мають 30 країн світу, зокрема, більшість країн Європи. А п’ять держав – Австрія, Швейцарія, Греція, Венесуела та наша найближча сусідка Польща – оголошені країнами, повністю вільними від ГМО.

За великим рахунком, в Україні є всі передумови, щоб звернутися до цього цікавого світового досвіду. Адже, за даними  дослідження Інституту Горшеніна, 61,2% українців ніколи не купуватимуть продукцію, що містить ГМО. Причому, згідно з тим же дослідженням, в окремих регіонах цей відсоток зростає, наприклад, у Дніпропетровську такий вибір населення сягає 80%. До того ж зі збільшенням останнім часом кількості сертифікованих лабораторій оперативний контроль за продуктами можна здійснювати на регіональному рівні.

А ще у найближчому майбутньому перед Україною може постати ще одна проблема, над якою мало хто замислюється. Адже в плані роз’яснення про можливі ризики, які несуть ГМО, більшість інформаційних потоків зосереджується винятково на побутовому рівні: є вміст ГМО в харчових продуктах, чи нема. Мало хто каже про екологічні загрози, загрози біорізноманіттю – це все більше дискутується в експертному середовищу. Але є достатні  економічно-соціальні ризики для  аграрного потенціалу України.

Останнім часом у нас розвивається тенденція інтересу суспільства до органічних продуктів, а, отже, й до розвитку органічного землеробства. Як вже доведено світовим досвідом, основний тягар від співіснування на одній території посівів ГМ-культур і органіки беруть на себе виробники «чистої» продукції. Стандарти органічної продукції дуже високі. І на території, де присутні різні посіви, уникнути забруднення дуже важко. Фермеру, який зробив ставку на органіку, доведеться і відстежувати насіннєвий матеріал, і слідкувати за станом посівів на різних ділянках. Це все – додаткові вкладення коштів. Тим більше, що у зв’язку з посиленням контролю над ГМО у Європі, тамтешні ринки можуть бути закриті і для тих, хто займається традиційним землеробством. Ще одна проблема – пестициди та гербіциди. Як правило, ГМ-рослини стійкі до дії пестицидів, але це призводить до того, що застосування  хімічних речовин збільшується. Відбувається забруднення ґрунтів. Знову-таки, від цього страждають у першу чергу виробники органічної продукції. Ну і те, з чим ми поки не стикалися, але зіткнемося, коли в Україні будуть нарешті офіційно зареєстровані ГМ-сорти. Це виплата «роялті» транснаціональним корпораціям, чиєю власністю ці сорти є. Світовій спільноті відома історія канадського фермера Персі Шмайзера, виробника органічного ріпаку, на якого компанія «Монсанто» подала до суду за використання її інтелектуальної власності, тоді як модифікований ріпак потрапив на поля Шмайзера в результаті сусідства його ділянок з ділянками ГМ-посівів. Подібні історії в найближчому майбутньому можуть статися з десятками українських фермерів. Надії на «мирне» співіснування на одній території традиційних і ГМ-культур не виправдалися. Генетичне «забруднення» відбувається досить активно. І тому можна сказати, що створення зон, вільних від ГМО – це єдиний вихід для українців, які бажають виробляти органічну продукцію.

На жаль, в Україні досі немає жодної серйозної суспільної ініціативи, пов’язаної з цією тематикою. Чому? Можна тільки здогадуватись. Українське фермерство багато в чому покладається на те,що всі світові норми будуть оминати Україну ще багато років. Громадяни все ще чекають, що їх проблеми вирішить хтось вищий за них. А депутати місцевих рад та муніципальні органи не бачать в цій практиці певної економічної зацікавленості, яку можна було б швидко отримати.

Адже, наприклад, аргументи міжнародної організації «Друзі землі» на користь  рішень органів місцевого самоврядування щодо створення зон, вільних від ГМО, такі: місцева влада отримує можливість уникнути практичних труднощів, пов’язаних зі спільним вирощуванням ГМО і традиційних культур, а також уникнути можливих витрат; учасники продовольчого ринку – від фермерів до виробників продуктів харчування та дистриб’юторів – зможуть зберегти свою репутацію і підвищити якість продукції; суспільство отримає впевненість, що влада піклується про його добробут і навколишнє середовище, а також про реальну можливість для громадян купувати продукти, які не містять ГМО.

Логічні і дуже слушні аргументи. Але подібного висновку може дійти міська або обласна рада, якщо їхні депутати дійсно піклуються про скорочення ризиків для життя населення регіону, прагнуть економічного розвитку на європейському рівні  та спроможні зазирнути в майбутнє трохи далі свого носа й інтересів власного гаманця.

 Радміла Корж, «Українська альтернатива»

За матеріалами:    http://www.groupua.org/?p=1671#comment-1349

Сегодня в Киеве состоится саммит, в ходе которого предполагается или, скорее, предполагалось парафирование Соглашения об ассоциации с Евросоюзом

Ключевым накануне мероприятия стал вопрос искренности отношений. Как на самом деле украинская власть относится к европерспективе, появится ли на мероприятии украинский президент? И как сегодня воспринимают Украину в Европе, в которой, с одной стороны, намекают на готовность принять постсоветское государство «в семью», а с другой, все больше и больше высказывают опасения, связанные с несоблюдением в Украине норм демократии, нарушением свободы слова и практикой преследования оппозиции?

Опасение, что саммит станет международным светским раутом без конкретных позитивных решений, не исчезло даже после того, как президент Виктор Янукович все-таки решил остаться в Киеве, а не лететь на другое мероприятие в Москву. Так, по информации отечественного МИДа, Украина и Европейский союз вовсе не обязательно подпишут в Киеве документы об ассоциации, однако во внешнеполитическом ведомстве дипломатично просят «не делать из этого Армагеддон».

«Стороны не ставили вопрос о подписании каких-то документов 19 декабря. Да, вероятно, что парафирования не будет, но это не Армагеддон. Для нас принципиально само завершение переговоров. Саммит важен сам по себе», – сказал директор департамента информационной политики МИДа Олег Волошин.

Тезис «саммит важен сам по себе», только другими словами, спустя несколько дней повторил и президент Совета ЕС Херман ван Ромпей.

«Соглашение об ассоциации является критически важной вехой, но это не обязательно заключительный этап путешествия. Среди целей этого соглашения нет урегулирования вопроса о перспективе ЕС. В то же время, данное Соглашение не исключает движения в этом направлении на более позднем этапе. Иными словами, Соглашение об ассоциации не предрешает будущее Украины, но предусматривает сейчас политическую ассоциацию и экономическую интеграцию с ЕС», – сказал еврочиновник. Господин Ромпей хоть и пошел дальше представителей украинского МИД и предположил подписание Соглашения 19 декабря, но тут же дал понять, что это «не заключительный этап путешествия».

Кроме того, официальный представитель Евросоюза в Брюсселе заявил, что стороны элементарно не успевают согласовать все пункты соглашения. По его словам, Украина и ЕС еще не договорились по оставшемуся вопросу в соглашении – европейских устремлениях Киева. И поскольку этот вопрос, по заверению представителя ЕС, к 19 декабря не решен, нельзя ожидать, что он будет решен в ходе самого саммита, так как высокие представители Украины и ЕС – президент Украины Янукович, президент Еврокомиссии Жозе Мануэль Баррозу и президент Совета ЕС Херман ван Ромпей – не будут этого делать, ведь это не в их компетенции.

Говоря о перспективах подписания Соглашения об ассоциации, нельзя не вспомнить дело Юлии Тимошенко, которое, по словам Януковича, является единственной, но все же существенной претензией ЕС к Украине. Говоря о деле Тимошенко как о преграде для Украины на пути к подписанию стратегических документов, в Евросоюзе не скрывают, что выжидают политических условий для принятия окончательных решений.

Таким образом, в Украине ждут и надеются, по словам Януковича, на милость со стороны Европы. В Европе же ничего не обещают и говорят о том, что Украина, во-первых, не выполнила технические требования, не убедила в своих евроустремлениях, а также не по-европейски поступает с бывшим премьер-министром и другими политиками – оппонентами действующей власти.

За матеріалами: http://news.eizvestia.com/news_politics/full/v-ukraine-nadeyutsya-na-milost-evropy