У розпорядженні редакції «Дзеркала тижня» опинився проект міжурядової угоди, запропонований уряду України російською стороною, який вочевидь найближчим часом буде розглянуто і ухвалено до підпису.

Принаймні всім підрозділам Мінпаливенерго було доручено терміново надати свої пропозиції щодо змісту проекту. Агентство УНІАН повідомило про те, що в ніч з 26 на 27 квітня відбулися переговори між головою уряду РФ Володимиром Путіним і віце-прем’єром Ігорем Сєчіним, з одного боку, та першим віце-прем’єром Андрієм Клюєвим, головою Мінпаливенерго Юрієм Бойко та міністром закордонних справ Костянтином Грищенко — з іншого. В.Путін заявив для преси, що Росія привезла у Київ масштабні пропозиції щодо однієї з галузей співробітництва. Ця заява, склад переговорників, а також джерела, з яких «ДТ» отримало проект угоди, запропонований російською стороною, говорять про те, що саме «попередньо досягнуті домовленості» лягли в основу проекту майбутньої міжпрем’єрської угоди.

Унаслідок існування в Російській Федерації конкуренції між президентом Медведєвим і прем’єр-міністром Путіним у московському Білому домі не могла залишитися непоміченою перемога Медведєва, втілена у домовленостях про пролонгацію перебування на території України ЧФ РФ ще на 25 років, за яку Україна отримає «віртуальні» гроші. А деякі її представники, можливо, і реальні.

Втім, медведєвський флотський трофей може видатися блефускуанським на тлі запланованого Путіним економічного бліцкригу.

У разі підписання проекту міждержавної угоди, який наводить «ДТ», В.Путін принесе Росії значно більший трофей — усю українську енергетику і, як наслідок, економіку. Причому не лише її газову та нафтову складові, а й електро- та ядерну енергетику, які, попри всі домагання, Україна берегла як зіницю ока. Саме вона могла бути як основою її експорту в Європу, так і альтернативою до спалювання такої невиправдано великої кількості імпортованого з РФ газу.

Проект міжурядової угоди, про яку йдеться, відкриває шлях до домінування російського менеджменту в українській енергетиці та домінування російських грошей в українській енергетиці, а також відкриває перед представниками влади обох країн найширші можливості для застосування (традиційних і «прогресивних») тіньових схем у цій сфері. Адже це зумовлює наявність великої кількості спільних підприємств, проектів, надання кредитів, а також зміну правил гри щодо юридичного оформлення і ставлення до власності РФ на території України.

Після можливої революційної зміни правил гри та перерозподілу власності, яка стане наслідком такої угоди, Партія регіонів де-юре може програти будь-які вибори, але де-факто завжди залишатиметься при владі. Принаймні керуватиме тим її сегментом, який їй залишить РФ.

Експрес-аналіз проекту міжурядової угоди про розширення стратегічного співробітництва в галузі енергетики дає підстави вважати, що росіяни у газовій сфері зацікавлені:

1. В отриманні доступу до внутрішнього ринку газу України, закупівлі та реалізації природного газу, заради чого передбачено створити СП. Нагадаємо, що аналогічне спільне підприємство між «РосУкрЕнерго» та НАК «Нафтогаз України» — «Укргаз-Енерго» — вже працювало на ринку газу України. Проте ні дивідендів, ні прибутку Україна від нього не бачила. Жодний паритет у менеджменті компанії не дав українській стороні можливості обстоювати свої інтереси. Утворивши подібне СП, «Газпром» фактично стане нарешті монополістом та визначатиме всі правила гри на українському газовому ринку.

2. У встановленні повного контролю над газотранспортною системою (ГТС) України , включаючи підземні сховища газу (ПСГ). Російські фахівці отримають право без перешкод контролювати будь-який об’єкт газотранспортної системи на території України без дзеркального надання таких прав українським фахівцям щодо об’єктів російської ГТС.

3. У гарантуванні Україною в односторонньому (!) порядку недоторканності власності господарюючих суб’єктів РФ, їх дочірніх підприємств та афілійованих товариств, які діятимуть на території України. Це означає, що ці підприємства не нестимуть, відповідно до законів України, відповідальності своєю власністю або коштами.

4. В односторонній відмові української сторони від імунітету проти судового розгляду, попередніх заходів щодо забезпечення позовних вимог та виконання судових рішень. Таким чином, Україна зобов’язується безапеляційно визнавати рішення будь-якого суду, наданого іншою стороною (приміром, Бабушкинського райсуду міста Москви?).

5. У ревізії всієї бази двосторонніх міжурядових угод, що закладають підвалини відносин у газовій сфері, відкриваючи дорогу до денонсації попередньо встановлених правил гри на газовому ринку.

6. У розмиванні відповідальності і впливу уряду на господарюючі суб’єкти шляхом впровадження приватноправової основи співпраці між ними. Таким чином може бути реалізована схема «тихої» передачі управління українською ГТС від НАК «Нафтогаз України» до «Газпрому» та безліч інших прихованих схем, пов’язаних з майновими і господарськими операціями.

У сфері нафти та нафтотранзиту Росія зацікавлена:

1. У безпосередній участі російської сторони в розробці та формуванні методики розрахунків тарифів на послуги з транзиту нафти по українських магістральних нафтопроводах, що є суто внутрішньою справою української сторони. Більше того, уповноважені органи РФ мають «давати добро» на розмір тарифів на транзитні послуги.

2. У збільшенні обсягів російської нафти на українському ринку і зобов’язанні української сторони сприяти цьому. Окрім газової «голки», Україну ще більше підсаджують на «голку» російської нафти.

У сфері електроенергетики Росія зацікавлена:

1. У проникненні у до цього часу контрольовану українською державою та українським бізнесом сферу. Насамперед Росія зацікавлена у спільному з українською стороною експорті електроенергії у треті країни. Таким чином Київ віддає один із небагатьох експортних ринків, який Україна могла б задовольняти самостійно.

2. У максимальному використанні потреб української енергетики у відповідному обладнанні, реконструкції ТЕС та ГЕС задля розміщення мільярдних замовлень не на українських, а на російських підприємствах.

У сфері атомної енергетики Росія зацікавлена:

1. В укладенні багаторічного контракту на ексклюзивні поставки ядерного палива для енергоблоків українських АЕС, кредитуванні та будівництві двох нових блоків за російським взірцем і застарілими технологіями.

2. У створенні СП з розробки Новокостянтинівського родовища урану в Україні та знятті державно-монопольних обмежень на участь російської сторони у цьому проекті. Нагадаємо, що поки що чинне законодавство не дозволяє іноземним суб’єктам брати участь у розробці таких стратегічних покладів цієї сировини.

P.S. Угоду про передачу геть усіх ларьків «Дзеркалу тижня» знайти поки що не вдалося…

Юрій Бойко
Дзеркало тижня
http://www.dt.ua/1000/1550/69304/

Ряд громадських екологічних організацій вимагають від Верховної Ради зупинити ратифікацію угоди щодо продовження терміну перебування Чорноморського флоту Росії у Криму і надати інформацію про завдану ним шкоду навколишньому середовищу та про нові ймовірні екологічні загрози у разі його подальшого базування на території України.

Про це йдеться у зверненні на ім’я голови ВР Володимира ЛИТВИНА, текст якого передано УНІАН, за підписами керівників Всеукраїнської екологічної ліги, Всеукраїнської екологічної громадськості, Української екологічної асоціації «Зелений світ», Всеукраїнської громадської організації «Чиста хвиля», Національного екологічного центру України, Українського ботанічного товариства, організації «Екологія. Право. Людина», Національного молодіжного центру.

Як зазначають автори звернення, у довідці про погодження цей проект закону щодо ратифікації угоди погоджено рядом міністерств, в переліку яких немає Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, що є неприпустимим.

Як відомо, наголошують автори документу, Чорноморський флот Російської Федерації є одним з найбільших забруднювачів довкілля на території Севастополя і Криму в цілому. Об’єкти ЧФ РФ негативно впливають на стан здоров’я населення, існування екосистем і природних ландшафтів, здійснюючи небезпечні викиди шкідливих речовин в атмосферу та гідросферу, генеруючи потужні електромагнітні та іонізуючі випромінювання тощо.

За даними екологів, у Севастопольських бухтах концентрація нафтопродуктів у 180 разів перевищує гранично допустимі норми, а кораблі й берегові частини Чорноморського флоту щодня скидають у море тисячі тонн неочищених стоків. Крім того, значну загрозу довкіллю несуть напівзатоплені та заржавілі військові кораблі й підводні човни флоту. «По суті, Севастопольські бухти практично знищені як середовище існування риби і морських організмів», — наголошують екологи, додаючи, що «Чорноморський флот РФ не дотримується встановлених норм і правил щодо охорони атмосферного повітря, а його командування відмовляється здійснити заходи для зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферу, не допускає державні екологічні служби України на територію своєї дислокації для вивчення екологічних загроз та вжиття необхідних заходів».

«Екологічна шкода, завдана Чорноморським флотом РФ з урахуванням витрат на ліквідацію цих наслідків, становить мільярди доларів. Тому сумнівним є фінансово-економічне обґрунтування можливих наслідків надання згоди на продовження перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України», — стверджують підписанти документа.

Враховуючи викладене, екологи вимагають «надати повну інформацію про шкоду природному середовищу України, завдану ЧФ РФ за весь цей період, а також інформацію щодо нових ймовірних екологічних загроз у разі продовження терміну перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України».

«Ми також вимагаємо зупинити процес ратифікації, здійснити широке громадське обговорення цього питання і вже за його підсумками приймати зважене та екологічно обґрунтоване рішення, яке повною мірою має відповідати національним інтересам України», — зазначається в зверненні.

http://www.unian.net/

Атомная энергия – тупиковый путь

Урана хватит только на несколько десятилетий – а что потом?

Атомная энергия ведёт в тупик также, как и сжигание имеющихся в ограниченном количестве ископаемых энергоносителей. Ведь запасы необходимого для работы АЭС урана малы. «Реакторы на быстрых нейтронах», с помощью которых люди надеялись растянуть запасы атомного топлива, по техническим и экономическим причинам оказались несостоятельными. Через несколько десятилетий атомная энергетика окажется без сырья. А так как наряду с ураном в обозримый период времени будут израсходованы также запасы нефти и природного газа, то человечеству останется только возможность пользоваться возобновляемыми источниками энергии и более эффективно использовать вырабатываемую энергию.

Так ли нужна атомная энергия?

Вырабатываемый на АЭС ток не имеет принципиального значения для энергоснабжения

Для подчёркивания значения атомной энергии атомная энергетика постоянно ссылается на долю атомной энергии в производстве электрического тока. Но если взглянуть на вклад атомной энергии в удовлетворение мирового спроса на электроэнергию, то окажется, что на практике атомная энергия для человечества почти не имеет значения. В 2001 году доля получаемого от АЭС тока составила только 2,3 процента от мирового потребления электроэнергии. Это явно ниже сегодняшней доли возобновляемых источников энергии в мировом энергоснабжении. Человечество может позволить себе полностью отказаться от столь малого вклада атомной энергии. Риск аварий на АЭС, производство опасных радиоактивных отходов и высокие затраты на их ликвидацию несравнимы с выгодой от незначительного увеличения производства энергии в относительно короткий период времени. Атомная энергия опасна и не нужна.
Технические риски атомной энергии
Риск серьёзной атомной аварии в Европе: 16 процентов

На каждой атомной электростанции в результате технического дефекта или человеческой ошибки может произойти серьёзная авария с высвобождением большого количества радиоактивности в окружающее пространство. Согласно официальному документу «Исследование риска, связанного с немецкими АЭС – фаза B» на любой немецкой атомной электростанции при эксплуатации в течение 40 лет с вероятностью 0,1 процент может произойти серьёзная атомная авария. В Европейском Союзе работают более 150 АЭС. Таким образом, риск атомной аварии в Европе составляет 16 процентов. Это приблизительно соответствует вероятности выбросить шестёрку при игре в кости. В мире существует около 440 атомных электростанций. Вероятность серьёзной атомной аварии на одной из них в течение 40 лет составляет уже 40 процентов. Как показала атомная катастрофа в Чернобыле, каждая серьёзная авария на АЭС может повлечь за собой десятки тысяч смертей.

Атомная энергия в качестве производителя атомных отходов

Желающих на такое наследство нет

На каждой АЭС в результате расщепления ядра урановые стержни превращаются в высокорадиоактивные отходы. Радиоактивные отходы представляют опасность для жизни людей и поэтому в течение многих сотен тысяч лет должны храниться в могильниках, надежно защищённых от людей, животных и растений. Атомные электростанции эксплуатируются уже 50 лет, но до сих пор никто не может предложить надёжный способ захоронения радиоактивных отходов. В всём мире не существует абсолютно безопасного способа хранения отходов деятельности АЭС. Короткий эпизод использования атомной энергии оставит радиоактивное наследство на целый исторический период. Если бы первобытный человек имел атомные электростанции, то мы бы и по сегодняшний день охраняли его радиоактивные отходы.

Атомная энергия и атомная бомба

Атомная энергия способствует распространению атомного оружия

Государства, разработавшие и создавшие за последние десятилетия атомные бомбы, начали с использования атомной энергии в гражданских целях. Но часто подобные гражданские программы были всего лишь прикрытием для чисто военных целей. Эти программы обеспечили доступ к необходимым технологиям и «ноу-хау» для создания атомных бомб. Это означает, что экспорт и дальнейшее распространение атомных технологий значительно увеличивают риск распространения атомного оружия.

Атомная энергия не спасёт климат

Атомная энергия не способна остановить климатические изменения

Атомная энергетика признаёт, что АЭС не способны заменить такие энергоносители, как уголь, нефть и природный газ. Только для того, чтобы к 2050 году заменить всего 10 процентов ископаемых энергоносителей ураном, пришлось бы построить до 1000 новых АЭС (на настоящий момент их число во всём мире составляет около 440). Строительство подобных объектов – если оно вообще возможно – продолжалось бы многие десятилетия. За это время запасы урана были бы уже исчерпаны. Даже Международное агентство по атомной энергии IAEA признаёт, что быстрое расширение использования атомной энергии в целях ограничения воздействия на климат является невозможным. Решение лежит в иной сфере: различные сценарии развития мировой энергетики показывают, что решение климатических проблем следует искать в использовании возобновляемых источников энергии в сочетании с эффективными и энергосберегающими технологиями.

Атомная энергия не создаёт рабочих мест

Рабочие места? Ветряные электростанции создают больше рабочих мест, чем АЭС!

Атомная энергия является капиталоёмкой отраслью – возобновляемые виды энергии являются трудоёмкими. Опыт работы АЭС в Германии свидетельствует: в немецкой атомной энергетике в 2002 году было занято около 30 000 человек. В то же время на немецких ветряных электростанциях трудилось более 53 000 человек. Всего же в сфере возобновляемых видов энергии — несмотря на их незначительную долю в энергоснабжении — уже создано 120 000 рабочих мест. Дальнейшее расширение сферы использования возобновляемых видов энергии означает ежедневное создание новых рабочих мест. В мировом масштабе расширение использования возобновляемых видов энергии приведёт к возникновению многих миллионов рабочих мест в течение нескольких лет.

Альтернативы атомной энергии
100% энергии от солнца, ветра, воды и биомассы

В 2002 году в Германии парламент представил энергетический сценарий, согласно которому до 2050 года всё немецкое энергоснабжение могло бы быть реализовано исключительно за счёт возобновляемых видов энергии. То, что возможно в Германии – стране с небольшой площадью, большой плотностью населения и энергии и высоким уровнем жизни – возможно везде. Даже энергетики согласны с тем, что к 2050 году в мире из возобновляемых источников энергии можно будет производить больше энергии, чем всё человечество потребляет её сегодня. Потребность нашей планеты в энергии может удовлетворяться за счёт солнечных тепловых и электрических станций, ветровых электростанций, ГЭС и энергии, получаемой различными способами из биомассы. В целях ограничения роста мирового потребления энергии следует, кроме того, использовать соответствующие энергосберегающие технологии. Быстрое развитие глобальной солнечной энергетики является важным шагом для предотвращения войн за обладание ограниченными запасами такого сырья, как нефть, газ и уран.

Выключить атомные электростанции!

www.facts-on-nuclear-energy.info

«Первопричина трагедии нашего общества — кризис моральный!»
Олесь Гончар

Кант говорил: «Я могу представить политика, который руководствуется только моральными принципами. Но не могу представить морального человека, который руководствуется только политическими соображениями».

На примере современной Украины хорошо видно, что гениальный немецкий философ был прав. Подтверждений существования кризиса нравственности в Украине —множество. Уровень «чистоты власти» общеизвестный. Как никогда актуально звучит древнеримская сентенция: «Всякая власть удерживается лишь теми средствами, с помощью которых она началась».

Этот тезис как можно лучше иллюстрирует история нашей независимости, то и дело подтверждая актуальность мысли Фазиля Искандера: «Ничто так не требует нравственности, как политика. Особенно тогда, когда человечество дичает».

Что же такое мораль? Для осознающей системы (человек, общество) мораль является сведением правил, которые обеспечивают внутреннюю совместимость и выживание этой системы.

Мораль закрепляется в обычаях, законах. Обычаи и законы изменяются вместе с изменением морали, но могут и отставать и, как правило, отстают от нее. Иногда обычай существует тысячелетия после того, как моральные нормы, которые лежат в его основе, изменились.

Толкотт Парсонс в основанной им теории социальных систем к главным детерминантам социальной системы причисляет моральные приоритеты и нормы законодательства.

Сегодня сущностью нашего бытия выступает не классовая борьба, а общественная мораль, менталитет общества, несовершенное, квазидемократическое законодательство.

Кстати, о классе. Нельзя путать понятие класса и состояния. В относительно короткий исторический период средневековья сложилось сословное государство, основанное воинской аристократией, в котором между состояниями была непреодолимая граница, и смерд никогда не мог стать не то что князем, а и прирожденным дворянином.

Сословное государство возникло на почве воинской аристократии и достигло своей завершающей фазы в средневековье. До средневековья не было четкого деления населения на состояния. Часто случалось такое: плебей по происхождению становился во главе государства, пастух превращался в царя и деспота. Даже византийские императоры могли происходить из простых солдат.

Класс — это не что-то застывшее. Крестьянин, в отличие от потомка какого-либо графа или князя, может разбогатеть и превратиться в жесточайшего эксплуататора. Достаточно вспомнить историю рода Демидовых. Ведь происхождение Демидовых — пролетарское! А Савва Морозов? А другие миллионеры-капиталисты?

Преимущественно все они происходили из трудящихся низов. Наивно думать, что пролетарий, который поднялся на вершину власти, обязательно сохранит пролетарскую мораль.

А нынешняя украинская олигархия – Медведчук, Суркис, Пинчук, Порошенко, Коломойский, Ахметов и Ко? Разве они из аристократических семей ведут свою родословную?

«Трагедия советской охлократии состояла не в том, что вверх поднялись низы, а в том, что поднялись бездарные представители народа, бандиты, подонки и глупцы. К сожалению, это чувствуется и теперь», – считает Тарас Божко.

Является ли моральным общество, в котором «герои нашего времени вырастают из лживых комсомольцев… Наши миллионеры вырастают из хитреньких коммунистов… Их капиталы не мошенничество, а «законом» оформлены…» (Евгений Сверстюк)

1921 году Вячеслав Липинский был вынужден признать: «Власть украинскую нужно только создать. А создавать власть могут только люди моральные, то есть люди, которые глубоко всеми фибрами своей души верят: то, что они создают, является правдой, является добром.

Люди, которые свою личную жизнь связывают с победой той правды и того добра, и люди, которые ни на минуту не сомневаются, что, во имя той правды и того добра, они имеют право навязать свою волю другим людям, то есть собственно создать власть.

Если бы мы, вместо создавать каждым своим делом и каждой мыслю реальную украинскую власть, возгорелись придумыванием ловких политических комбинаций, которые должны были бы спасти несуществующую Украину, то лучше нам было бы эту абсолютно безнадежную работу прекратить.

Есть ли у нас своя мораль? Есть ли у нас свое творческое понятие о добре и зле? Имеем ли мы твердое убеждение, что то, что мы делаем, является добром и то, с чем мы боремся, является злом? И настолько ли сильная наша мораль, что она принуждает нас отдавать все, дословно все свои силы для победы добра? <…>

Если у нас есть вера в правоту своего дела, если у нас есть мораль, дела бюджета решаются просто. Любой из нас отдает для победы нашего правого дела все, что он может, и любой из нас старается добыть для этого дела так же все, что он может.

И только во имя общей нам веры и одной общей морали мы имеем право требовать от любого из нас напряжения всех своих сил, всех своих возможностей, мы имеем право требовать работы, самоограничения и жертв.

Если же у нас веры и морали нет, мы превращаемся опять-таки в аморальную современную политическую партию, то есть в политическое акционное общество, опертое на надежду выиграть на одной общей политической спекуляции. (…)

Без жертв нельзя выстроить никакой власти, никакого государства, а тем более государства украинского. Но для жертвы, кроме морали, необходим порыв дела, из этой морали вытекающего.

Если не поднялось до сих пор Украинское Государство, то это главным образом потому, что за редкими исключениями строить ее брались люди аморальные и вследствие этого без порыва для жертв во имя своей морали.

Преимущественно это были политические спекулянты, которые спекулировали на помощь московскую, польскую или турецко-татарскую, и, не имея собственной морали, верили в счастливую политическую спекуляцию, в то, что дело «само сделается», а когда оно само не делалось, то предавали и перебегали к другим таким же спекулянтам».

Следует ли что-то добавлять?

Ничто так не укрепляет правовое состояние общества, как чувство собственного достоинства его граждан. Именно оно служит основой той черты, которую называем порядочностью, нравственностью.

Речь идет о честности, обязательности, соблюдении данного слова, отношении к работе, уважении к достоинству других, отвращении к мошенничеству и всему тому, что мы называем грязными поступками.

Порядочность является также основой духовности. Но чувство собственного достоинства появляется в обществе только тогда, когда человек знает и видит, что сам принимает участие в строительстве общества, и от его голоса зависит состояние этого общества, когда человек понимает, что судьба его и его близких зависит только от собственной работы и тех законов, к принятию которых он причастен.

Если же ее судьба зависит от произвола и самодурства чиновников, то ни о каком достоинстве и порядочности не может идти речь. Обман, мошенничество, кража уже не являются бесчестием, поскольку бесчестие состоялось раньше, когда произвол власти и чиновников лишил человека достоинства.

Свобода общества и его нравственность находится в прямой, можно сказать, синергетической связи. Без свободы и воспитания чувства собственного достоинства не может быть нравственности, как и без воспитания чувства достоинства не может быть и свободы.

Недаром же потому доктор медицинских наук Владимир Войтенко подчеркивает: «Понятие достоинства является основоположным при трактовке любви (и безлюбности), совести (и бессовестности), ума (и безголовья), права (и бесправности), закона (и беззакония), в конце концов – государственности и безгосударственности.

Криминал угрожает существованию Украины. «Сверху» он прет в глаза, «внизу» прячется в номенклатурном интиме. Призываю к достоинству!

Человек с чувством собственного достоинства никогда «не сядет на голову другому», но и не разрешит сесть на голову себе. То есть самоуважение к себе — это одновременно уважение к другим людям и уважение к законам.

Свободы для хама не существует. Хам может унижать других и сам готов унижаться. Хамы берут взятки, запускают руки в государственную казну, врут, не держат слова.

Так вот пока люди не поймут, что достоинство и порядочность — это не просто абстрактные понятия, а главные условия выживания общества, до тех пор хамы будут брать верх над народом и рано или поздно приведут общество к краху.

Олег Романчик, шеф-редактор журнала «Универсам», кандидат филологических наук, член Мировой организации периодической печати (Брюссель), для УП

http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2007/04/11/4416458/

Поміж великої кількості екологічних проблем України, особливу увагу потрібно акцентувати на чорнобильській аварії – найбільшій техногенній катастрофі в історії людства, наслідки якої вийшли далеко за межі проблем довкілля і переросли у ланцюг соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних, культурних, технічних, демографічних та політичних проблем.

Після розсекречення матеріалів, пов’язаних із діяльністю Мінатоменерго колишнього СРСР, вітчизняні екологи наполягають на якнайшвидшій забороні експлуатації АЕС, як шкідливого та небезпечного способу добування енергії. Сьогодні доведено: твердження про «дешевизну» атомної енергії – це навмисна фальсифікація. Річ у тім, що проектувальники АЕС не вносили у вартість «атомного» кіловата такі затрати, як переробка й поховання радіоактивних відходів, а за оцінками спеціалістів, вони становлять понад 75% вартості всього паливного циклу АЕС.

Не були враховані й інші затрати, пов’язані з експлуатацією АЕС, зокрема зумовлені вимогами стосовно безпеки її роботи. Як пишуть німецькі експерти в цій галузі «атомна енергія дешевша лише там, де безпека стоїть на другому плані, й доти. Доки людство мириться з тим, що його сьогоднішнє марнотратство щодо електроенергії загрожує майбутнім поколінням пекельним радіоактивним жахом».

Найголовніше ж полягає в тому, що АЕС – це перш за все техніка, й не можна дати стопроцентної гарантії її безвідмовності. Підтвердженням цьому є слова видатного російського публіциста Г.О.Медведєва, який сказав, що всемогутність і безсилля людини продемонстрував Чорнобиль. І застеріг: не захоплюйся своєю могутністю, людино, не жартуй із нею. Бо ти й причина, ти й наслідок.Наслідки цього лиха вічні…Чорнобиль не відходить у минуле, не відпускає його туди наша свідомість. Вона опромінена ним. Уперше так близько, так реально й так жахливо відкрилося нам обличчя ядерного століття…Немає жодного іншого енергоносія, використання якого залишало бхоч приблизно стільки відходів, скільки дає ядерна енергетика,і немає таких відходів, які за ступенем небезпечності хоча бприблизно нагадували продукти розщеплення.

*******

Винятково гострою проблемою для України є збереження та якість питної води.

Сьогодні вода – один з основних природних ресурсів, що споживається людством в тисячі разів більше, ніж нафти чи вугілля.Головне джерело води для України – річка Дніпро. Крім того потреби у воді забезпечують річки Дунай, Дністер, Південний Буг, Тиса, Прут та ін. Стан води й повноводність цих артерій залежить в основному від стану їхніх приток – малих річок, яких в Україні налічується близько 63 тис. Їхня роль величезна: досить згадати, що 90% населених пунктів нашої країни розташовані саме в долинах малих річок і користуються їхньою водою. Однак стан малих річок України сьогодні викликає велику тривогу. За даними Держводгоспу, протягом другої половини ХХ ст. В Україні зникло близько 5 тис. малих водостоків, а це невідворотно веде до деградації великих річок.Спроби припинити гідротехнічними засобами процес зменшення стоку малих річок не дали очікуваних результатів. Через активне зарегулювання русел річок внаслідок створення водойм, гідротехнічне будівництво та меліоративні заходи на водозборі, обвалювання й спрямлення русел, сільськогосподарське використання та урбанізація заплав, заміну болотних екосистем штучними сільськогосподарськими моно ценозами, постійне необоротне використання вод більшість річкових ландшафтів України опинилися в стані екологічної кризи.В умовах непорушених ландшафтів поверхневий стік практично не несе в річки забруднень. Саме природні ландшафти, завдяки фільтраційним здатностям природних біоценозів, раніше були ідеальними фільтром. Нині в Україні природні ландшафти або знищені, або перебувають на різних стадіях деградації. А водоохоронні зони, якщо вони є взагалі, зведено до вузьких берегових лісопосадок, які не виконують належним чином функції фільтра торів стоків.Слід зауважити, що внаслідок інтенсивного забруднення вод промисловими стоками, щорічно хворіє майже третина населення України.

********

Актуальною проблемою на сьогодні є збереження земельних ресурсів.

Відомо, що найбільші в світі запаси чорноземів зосереджені на території України. Про їхню цінність свідчить хоча б такий факт: у роки Другої світової війни німецькі окупанти вивози український чорнозем залізничним ешелоном до Німеччини. Сьогодні, на жаль, запаси та якість цього неоціненного ресурсу в нашій державі істотно знизились, що пояснюється варварською, непродуманою їх експлуатацією, ерозією, засоленням, відчуженням земель під кар’єри та промислові споруди.Ґрунти становлять величезну цінність не лише тому, що це основне джерело отримання продуктів харчування, а й тому, що вони беруть активну участь в очищенні природних і стічних вод, регулюють водний баланс суші та слугують нейтралізатором багатьох видів антропогенних забруднень.Тому користуватися ґрунтом, землею слід розумно й бережно. В гонитві за врожаєм ґрунти розорюються дедалі глибше й частіше, в них у неймовірних кількостях вносяться мінеральні добрива й пестициди. В результаті на величезних площах степової і посушливої зон ґрунти втратили здатність убирати й пропускати воду, їхня структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними сполуками. По всій території України родючість ґрунтів катастрофічно зменшується.За останні 35 – 40 років вміст гумусу в ґрунтах України зменшився на 0,3 – 0,4%. За розрахунками Української академії аграрних наук, щорічні втрати гумусу становлять від 0,6 до 1т/га. Це наслідок використання недосконалих технологічних схем у сільському господарстві та істотного зменшення внесення органічних добрив, що пов’язане із занепадом тваринництва.

*********

Іншою, не менш важливою проблемою є зменшення лісових насаджень.

Відповідно до норм лісового законодавства, прийнятих більшістю країн, ліси поділяються на три групи:1) ліси, що виконують водоохоронні (заборонні смуги по берегах річок, озер, тощо), захисні (протиерозійні ліси, державні лісозахисні смуги), санітарно – гігієнічні та оздоровчі (ліси заповідників і національних парків) функції;2) ліси захисного та обмеженого експлуатаційного значення – лісові масиви в густонаселених районах і місцевостях з обмеженими лісовими ресурсами;3) ліси експлуатаційні – тайга, тропічні ліси.У лісах першої та другої груп (а саме такі є на території України) забороняється заготівля деревини, тут допускаються лише так звані санітарні рубки, коли вирубуються тільки хворі й усохлі дерева. А взагалі в лісоводів є давнє добре правило: «Зрубав дерево – посада два нових»!

********

Розглянемо наступну надзвичайно важливу проблему для України – проблему утилізації відходів.

Основна маса відходів в Україні утворюється на підприємствах гірничопромислового, хіміко-металургійного, машинобудівного, паливно-енергетичного, будівельного, целюлозно-паперового та агропромислового комплексів.Нині в Україні умови зберігання та утилізації відходів, як правило, не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам, що є одним із факторів інтенсивного забруднення поверхневих і підземних вод, ґрунту, повітря.В більшості областей України немає полігонів для централізованого зберігання та утилізації відходів. За браком коштів і вільних земель можливості для будівництва сучасних звалищ обмежені.Раніше більша частина відходів спалювалася. Тепер це заборонено, оскільки під час спалювання виділяється багато небезпечних для здоров’я людини речовин.Італійські фахівці-екологи в 2005 році надали таку інформацію для природоохоронців: скляна пляшка розкладатиметься 1000 років, папір – 3 місяці, сигаретні недопалки – 5 років, поліетиленові пакети – 10-20 років, нейлонові вироби – 30-40 років, металеві банки – 500 років, полістирол -1000 років!Звалища України щороку поглинають близько 1500 га землі, яка внаслідок цього стає небезпечним джерелом отруєння довкілля!

*********

Дедалі більше занепокоєння вчених – екологів викликає скорочення біологічного різноманіття.

Стрімкий розвиток цивілізації не прискорив процесів видоутворення, але інтенсифікував процеси вимирання видів. Це відбувається через руйнування місць проживання видів, надмірну їх економічну експлуатацію (масовий відстріл тварин, хижацьке рибальство, вирубування цінних видів дерев тощо)

.http://narodna.pravda.com.ua/life/4705eecc339e2/