Областной центр последипломного образования открыли в бывшем здании киноцентра «Веснянка» на Столярова, 70. Для торжества со всей области к зданию привезли несколько сотен учителей. По версии пресс-службы обладминистрации, Дмитрия Табачника, который должен был разрезать ленту, сняли с самолета прямо перед вылетом – на срочное совещание к Азарову.

Встречать министра к новому зданию Центра повышения квалификации учителей приехали и представители националистических партий. Как только губернатор Александр Вилкул начал торжественную речь, они раскрыли транспаранты с надписями «Геть Табачника», «Русифікації стоп» и «Дніпро-серце України» и, перебивая главу области, закричали «Ганьба». Как объяснили представители Народной Партии, «Свободы» и «Просвіти», их возмутило то, что речь Вилкула была на русском языке. Впрочем, вскоре после перерезания ленты, губернатор вместе с чиновниками и журналистами проследовали в отремонтированное здание Центра образования. Учителей и митингующих внутрь не пустили.

В новом Областном центре последипломного образования будут учить педагогов, проводить дистанционные курсы для детей с особыми потребностями, также там будут проходить онлайн-конференции. В центре создадут виртуальную библиотеку и областную информационно-аналитическую базу данных. Также в центре учителей области будут обучать владению компьютером.

Татьяна Гонченко

http://gorod.dp.ua/

Последние месяцы в высоких кабинетах Днепропетровска в приватных беседах главной темой, которую обсуждают между собою чиновники, является вероятность отставки Александра Вилкула с поста председателя Днепропетровской облгосадминистрации. Некоторые осведомленные лица вообще утверждают, что отставка — дело решенное, и весь вопрос лишь в том, когда она состоится.

На первый взгляд эти слухи кажутся невероятными на фоне неутомимой деятельности Александра Юрьевича по выстраиванию «жесткой вертикали», высокому результату Партии регионов на последних местных выборах, и фактическому отсутствию оппозиции, которая протестной деятельности предпочитает договоренности с губернаторам, при чем — на его условиях.

Чреда событий

Тем не менее, при более детальном анализе последних событий и ситуации в целом отставка Вилкула выглядит более, чем вероятной. Первым ее предвестником стало назначение в конце прошлого года областным прокурором Натальи Марчук — креатуры генпрокурора Пшонки, который не является ставленником какого-либо внутрипартийного клана, а является стопроцентным человеком Януковича. Группа Ахметова, к которой причисляют и днепропетровского губернатора, всячески пыталась продвинуть на этот пост своего прокурора. Не получилось. И это притом, что принципом новой власти является назначение в регионах силовиков «под губернатора». Они должны, в первую очередь, устраивать местного наместника Президента, и лишь во вторую — свое киевское начальство.

Назначение нового прокурора Вилкул прокомментировал в несвойственном для себя расточительстве комплиментов: «У меня, как губернатора, с новым прокурором области — Натальей Васильевной Марчук общее видение будущего, общие подходы к работе и совместными действиями мы обеспечим все необходимые условия для того, чтобы развивалась Днепропетровщина, для того, чтобы развивалась Украина». Но параллельно, видя, что вслед за прокуратурой можно потерять и контроль над милицией, областная власть начала готовить проект «Муниципальная гвардия», дабы иметь хоть какие-то силовые рычаги в своих руках…

В начале 2011-го года ситуация для Вилкула стала критической. Вопрос о его смещении в пользу еще одного «человека Президента» — Владимира Яцубы, был фактически решенным. Этим объясняется то, что Александр Юрьевич отправился в отпуск, проигнорировав наставление премьер-министр Николая Азарова: «Решение правительства о том, чтобы не устраивать таких «загулов», причем для всей страны, причем в начале года, когда очень важно, как говорится, «закрутить» год, настроить год на нормальную работу, в этих условиях мне представляется как небольшой, но символический и очень важный шаг». На такой демарш Вилкул мог отважиться лишь в случае абсолютной уверенности, что из отпуска уже не вернется в губернаторское кресло…

Однако ситуацию в последний момент удалось разрулить — 12 января Яцуба был назначен Постоянным представителем Президента Украины в Крыму, что свело на нет его притязания на кресло днепропетровского губернатора. Вилкул получил передышку, но ненадолго — уже в феврале с подачи телеканала «Интер» — рупора группы Левочкина-Фирташа — на всю Украину начался раздуваться скандал со смертью жителя Петриковского района, который скончался от приступа эпилепсии, не дождавшись приезда «скорой» — медики просто проигнорировали вызов… Губернатор принял самые жесткие меры для наказания виновных, но, тем не менее, получил, как говорят, болезненную выволочку от киевского руководства…

Особенности руководства

Очевидно, что претенденты на высокие должности присутствуют всегда и везде. Но кроме желания занять тот или иной пост претенденты на него должны мотивировать несостоятельность человека, занимающего вожделенное для них кресло. Какие же аргументы могут использовать противники Александра Вилкула?

Аргумент №1 — методы руководства Александра Юрьевича не всегда соответствуют интересам Партии регионов. Манеру его управления Днепропетровщиной скорее можно назвать «лазаренковской» нежели «донецкой». Создавая свой культ в отдельно взятом регионе, ему удалось объединить вокруг себя фактически всех местных лидеров — как провластно настроенных, так и относящихся к оппозиционным партиям. С губернатором, как в свое время с Павлом Лазаренко, хочет дружить абсолютно весь местный бизнес, и Александр Юрьевич эту дружбу принимает — отношения не сложились разве что с группой «Приват», но это закономерно — у этой ФПГ системные противоречия с интересами донецкого бизнеса, прежде всего — группой Ахметова. Но даже из «Привата» ряд бизнесменов потянулся в стан Вилкула. Такая консолидация на пользу губернатору, но выигрывает ли от этого Партия регионов в целом? Как показывает практика, «регионалы» на всеукраинском уровне не склонны договариваться со своими противниками. Наоборот, против них применяются зачастую репрессивные меры, в том числе бизнес неугодных находится под самым жестким прессингом — таким образом, уничтожается экономический фундамент оппозиции. На Днепропетровщине же бизнесмены из оппозиционных партий, присягнув на верность губернатору, получили возможность в относительном спокойствии переждать тяжелые времена. Но где гарантия, что с наступлением времени «Ч» их бизнес не начнет в полной мере поддерживать оппозиционные выступления?

Аргумент №2 — несмотря на ошеломляющий успех выдвиженцев от ПР на местных выборах, порою в разы диспропорциональный реальной поддержки «регионалов» в обществе , качественный состав депутатского корпуса вызывает большие вопросы. Фракции ПР в местных советах на 10-15% состоят из людей, избиравшихся депутатами на прошлых выборах под знаменами других партии. Например, в Днепропетровском горсовете из 78 «регионалов» — 9 перебежчиков. Это люди что называется «держащие нос по ветру», и готовые присягнуть любой политической силе, лишь бы остаться при власти. При изменении политической конъюнктуры они первыми предадут ПР.

Приведенных выше двух аргументов слабости «регионалов» в целом при силе отдельно взятого Вилкула вполне достаточно для оппонентов Александра Юрьевича дабы настаивать на его отставке. Если таковая состоится, то новым руководителем области, скорее всего, станет не представитель какого-то внутрипартийного клана, а непосредственно ставленник Януковича-Азарова. Опасность заключается лишь в том, что вероятный новый губернатор будет куда более реакционным, нежели Александр Вилкул.

ИНФОРМАТОР

В философии и политологии есть «железное» правило: «сравнивать подобное с подобным». Что это означает?

Фото: www.president.gov.ua

Адекватному сравнению подлежать действия политиков в схожих обстоятельствах. Это правило является альтернативой глупым мечтаниям a la Агафьи Тихоновны из «Женитьбы» Николая Гоголя: «если бы губы Никанора Ивановича да приставить к носу Ивана Кузьмича, да, пожалуй, прибавить к этому еще дородности Ивана Павловича — я бы тогда тотчас же решилась замуж». И романтическим мечтаниям, как могло быть лучше, чтобы бы было, если бы…

Можно много дискутировать, чего НЕ сделали руководители страны – но история не знает сослагательного наклонения. Первый год президентства Виктора Януковича есть смысл сравнивать с 1992-м, первым годом президентства Леонида Кравчука, с 1994-1995-м, первым годом президентства Леонида Кучмы, с 2005-м, первым годом президентства Виктора Ющенко. На эту тему можно писать книгу. Нижеследующее – только фрагментарные заметки.

Все главы государства в свой первый год немало времени отдали внешней политике. Кравчук как первый президент, в 1992-году презентовал независимое государство Украину. Важным международным событием первого года президентства Леонида Кучмы стало принятие Украины 9 ноября 1995 года в Совет Европы. Виктор Ющенко в свой первый год много ездил по миру, получал славу за «оранжевую революцию», выступал в Бундестаге ФРГ и Конгрессе США. В апреле 2005-го года он вместе с президентом США Джорджем Бушем подписывает Декларацию, где они призвали «поддерживать продвижение свободы в Беларуси и на Кубе». Роман Бессмертный, сотрудник Ющенко в то время, ныне наш посол в Минске, предпочитает об этом не вспоминать. И кубинцы, слава Богу, лечить украинских детей-чернобыльцев не перестали.

Самым важным моментом внешнеполитической деятельности Виктора Януковича стало подписание 22 ноября 2010 года Плана действий Украина-Европейский Союз.

Фото: www.president.gov.ua

Теперь – о внутренней политике. Общим в действиях всех глав государства было то, что все они, кроме Виктора Ющенко, начинали с восстановления управляемости страной. Виктору Андреевичу, напомню, в 2005 году принадлежала полнота власти в объеме полномочий Леонида Кучмы 1996-2004 годов и нынешних полномочий Виктора Януковича.

Понятна ситуация Л.Кравчука. Он начал с переподчинения себе структур партапарата, Советской Армии, КГБ и МВД, замкнул на Кабмин предприятия, работавшие на союзный центр. Правда, закончил Л.Кравчук выборностью губернаторов. Эту выборность пришлось упразднять Леониду Кучме после того, как крымский «президент» Юрий Мешков использовал ее в сепаратистских целях. Ю.Мешкова убрали, губернаторов стали назначать. В 1995 году Леонид Кучма инициирует Конституционный договор, закрепивший его власть, позже укрепленной Конституцией Украины 1996 года. Теперь эти полномочия – у Виктора Януковича.

Объединяет первые годы четырех президентов и то, что каждый раз происходило резкое повышение цен. У Кравчука это происходило в январе 1992 года, накануне введение в обращение купонов многоразового использования. У Кучмы – в ноябре 1995 года, после отмены государственных дотаций на хлеб, мясную и молочную продукцию. У Ющенко – в 2005 году, в связи с пересмотром цен на российские энергоносители. Бизнес-климат в первые годы всех президентов оставался сложным. Постоянно звучали заявления в препятствовании предпринимательству, инвестиции шли, после Кравчука, при котором их просто не было, в основном из Кипра.

Кадровая политика. Существенным обстоятельством деятельности всех глав государств было и то, что они сами создавали себе конкурентов на будущих выборах. Леонид Кравчук назначал своим премьером Леонида Кучму. Леонид Кучма делал премьерами Евгения Марчука, Павла Лазаренко и Виктора Ющенко, с которыми впоследствии долго и, в ряде случаев, небезуспешно «воевал». Виктор Ющенко первым своим премьером назначил Юлию Тимошенко. Пятеро из экс-премьеров – Кучма, Марчук, Лазаренко, Ющенко и Тимошенко — затем разыгрывали одинаковую комбинацию – «я хотел (хотела), я работал (работала)», мне не давали».

Все это доказывает, что персональный фактор в украинской политической и правовой системе выше, чем принято в Европе, где выше ценится партийность. Многочисленные переходы политиков с партий в партии дезориентировали избирателей, а сама партийная система так и не развилась. В то же время главы государства «на ошибках учились»: Леонид Кравчук спокойно работал с Витольдом Фокиным, Ефимом Звягильским и Виталием Фокиным, Леонид Кучма — спокойно уживался с Анатолием Кинахом и Валерием Пустовойтенко, Виктор Ющенко – с Юрием Ехануровым, Виктор Янукович продолжает работать с Николаем Азаровым.

Симптоматично, что кадровая политика всех четырех президентов тоже похожа. Во всех случаях ближайшие сотрудники «рекрутировались» из ближайшего профессионального круга. Леонид Кравчук набирал людей из аппарата ЦК КПУ, Леонид Кучма – из военно-промышленного комплекса, директоров гражданских промышленных предприятий и партийных кругов Днепропетровска, Виктор Ющенко – из «оранжевых» в самом широком смысле этого слова, Виктор Янукович – из Партии регионов. И Кучма, и Ющенко, и Янукович первыми назначениями в первый год руководства отдавали символические «долги» за победу на выборах; все они через год отказывались от тех, кто, по их мнению, новое место работы не освоил.

В двух случаях – Леонида Кучмы и Виктора Януковича первый год президентства включал действия по началу реформ. Парадоксально, но этого не было у Ющенко. 19 октября 1994 года Леонид Кучма выступил с докладом «Путем радикальных рыночных реформ». Виктор Янукович создал в апреле 2010 года Комитет по экономическим реформам, начал реализацию административной, налоговой и пенсионной реформ.

Фото: Макс Левин

Но есть и существенные отличия. Между всеми четырьмя президентами. Опять начнем с внешней политики. Первый, символический внешнеполитический визит Леонид Кучма осуществил в Москву. Как и Виктор Ющенко. Цели, правда, при этом отличались: Кучме было важно подтвердить курс на сотрудничество с Россией, Ющенко – опровергать свою антироссийскость, чем он и занимался следующие пять лет — вплоть до публичного отказа Дмитрия Медведева в общении с ним в августе 2010 года.

Виктор Янукович первый визит осуществил в Брюссель. Кучма первый год президентства сконцентрировался на отношениях с Россией и США. Состоялась ратификация парламентом Договора о нераспространении ядерного оружия, по которому Украина окончательно становилась безъядерной. Янукович – где-то на 5% на США — передача украинского боевого плутония в обмен на американские технологии для ядерных объектов Украины в Харькове. Другие 15% у Януковича «забрала» Азия — визиты в Китай и в Японию. Еще процентов 20 отведем на Россию. Но на 60% его внешняя политика сконцентрировалась на Евросоюзе.

В этом плане ему удалось то, что у других глав государств не получалось годами. Выполнялись условия ЕС: подписано соглашение с Россией о демаркации границы: Беларусь ратифицировала договор о границе – конечно, не в последнюю очередь потому что и Украина соответственно вела себя с этими странами. Ратифицированы три конвенции Совета Европы, приняты законы о защите персональных данных, о рынке газа, о едином регуляторе коммунальных тарифов и о доступе к публичной информации.

В отношении России были и «харьковские договоренности», и отставка указом Президента вице-премьера Владимира Семиноженко, чьи высказывания о возможном союзе Украины, России и Беларуси глава государства публично оценил как неприемлемые.

Леонид Кравчук в первый год своего президентства и первый год независимости Украины получил все возможные знаки внимания. Ющенко в первый год президентства получил от главы Франции шпагу. Кучма в первый год его президентства такие почетные знаки не получал, как, к примеру, французский орден Почетного легиона у Януковича.

В отношениях с прессой много похожего, много и различий. При Кравчуке некоммунистические СМИ только становились на собственные ноги. Леонид Кучма по полной программе использовал закрытие Л.Кравчуком телеканала «Гравис» для прихода к власти. При всех руководителях государства в разной мере развивался плюрализм современного информационного мира Украины, процесс, достигший своего апогея при В.Ющенко. При нем начали выходить и по сегодняшний день выходят многочасовые прямоэфирные ток-шоу, где власть и оппозиция представлены больше, чем в новостях. Из информационных еженедельников ни один со времен Ющенко нельзя назвать полностью провластным, некоторые – просто оппозиционны. С тех времен сложилось так, что из ведущих двадцати сайтов новостей в Интернете — по рейтингу bigmir.net — около половины резко критикуют власть, еще шесть или семь занимают умеренную позицию и лишь три или четыре склоняются к точке зрения власти.

Четыре президента – разные личности. Л.Кравчук, на заре независимости публично дебатировавший с Мирославом Поповичем, от публичности не прятался, но и не очень ее любил. Не любил ее и Леонид Кучма. Во время шахтерских забастовок 1995 года он, например, «уходил» от личного общения с их лидерами. После скандала с пленками Мельниченко третий президент вообще замкнулся в себе и делал над собой усилия, чтобы оставаться публичным. Виктор Ющенко был суперпубличным до «оранжевой революции», потом эта публичность трансформировалась в авторские телевизионные эфиры при участии журналистов разных политических взглядов.

Фото: www.president.gov.ua

Янукович в таком объеме публичной политики не практикует, но и публичности не избегает. Он приходил на киевский Майдан к протестующим против Налогового кодекса; перед каждой зарубежной поездкой отвечает на вопросы местного политического издания; четыре часа общался с народом и журналистами в прямом эфире. Можно много дискутировать о степени остроты вопросов журналистов, но это были разные журналисты, в том числе и Лариса Губина из 5 канала, и эфир был прямой.

Впрочем, при всех четырех президентах свобода слова не стала неотъемлемой потребностью общества. Что общего и чем отличались четверо руководителей в общении с «оппозицией ее величества»? У Кравчука оппозиции было много, самыми сильными были те, кого неправильно назовут «национал-демократами». Что делал Леонид Макарович? Частично нейтрализовал, сделав, как Левка Лукъяненко, послом Украины в Канаде. Частично заинтересовывал. Вячеслава Чорновила не приблизили ни тем, ни другим. У Кучмы с разными оппозициями получалось по-разному. В декабре 1999 года он сделал В.Ющенко премьером, после чего главным оппозиционером Ющенко сделал себя сам. У Ющенко получилось совсем просто: сначала нехорошие слова, затем меморандум с Януковичем в сентябре 2005 года, после чего личный рейтинг Ющенко рухнул на 46%. Януковичу досталась частично сформированная, частично саморазобщенная, частично деморализованная «успехами» прошлых лет оппозиция.

При этом Виктор Янукович решился на то, чего до него никто никогда не делал – на аудит действий предыдущей власти и заявил план по аудитированию власти нынешней. Принципиальных моментов здесь два. Проведение аудита американскими кампаниями – это возможность суда с этими кампаниями на территории США и Великобритании, суды в этих странах у нас еще пока не объявляли «заангажированными». Второе — пребывание во власти или в оппозиции перестает быть гарантией непреследования за воровство.

В публичной политике трех из четырех лидеров, надо сказать, объединяет попытка диалога со страной о ее прошлом и будущем. При этом — отсутствие публичного проекта модернизации Украины и системное невыполнение предвыборных обязательств. Думаю, Кравчук и не просчитывал вероятность реализации своего предвыборного лозунга «Украина будет жить богаче, чем Советский Союз». Кучма не выполнил обещание русского языка как второго государственного, Ющенко – «Бандитам — тюрьмы» и «Богатые поделятся с бедными». О выполнении предвыборных обещаний Януковича говорить преждевременно – он их брал на пять лет.

Фото: www.president.gov.ua

Но в целом надо сказать, что невыполнение предвыборных обещаний политиками может иметь удручающие последствия для судьбы Украины как государства. Не чувствуя, что политики выполняют свои обещания, предполагая, что обещанное выполнять не будут, обманут, все больше граждан Украины могут прийти к выводу о чуждости для них страны как политической системы. Отчуждение граждан от государства – первый шаг к концу этого государства.

Безусловно, никто не отменял поговорки «цыплят по осени считают». У каждого президента, безусловно, рано или поздно, наступает его осень. Осень подведения итогов. И надо помнить, что действия всех будущих руководителей, примеряя по руке президентскую булаву, как и то, пролезет ли шея в колар (президентский нагрудный знак – В.П.), будут анализироваться. На предмет того, насколько успешными были они по сравнению со своими предшественниками, как вели себя в стрессовых ситуациях, смогли ли реализовать сказанное и оказались ли на высоте вызовов, которое каждому ставит его время.

Вячеслав Пиховшекhttp://lb.ua/

Віктор Янукович в черговий раз продемонстрував неабияке бажання зазирнути в реальність. В четвер президент вдруге за своє президентство публічно заговорив про Інтернет.

Уперше в липні минулого він публічно продемонстрував наркотики, які йому вдалося купити через інтернет-магазини. А цього четверга під час засідання гуманітарної ради він запропонував розпочати створення єдиного інтернет-ресурсу про культурну спадщину України, активно закликаючи використовувати для цього гранти.

Іронія ситуації полягає в тому, що за минулий рік влада та медійний простір – в особливості інтернет – настільки віддалились один від одного, що будь-які прагнення здатися друзями виглядають як бажання похилої людини з хоспісу розпочати нове життя з участі у чемпіонаті з легкої атлетики.

«Діти і онуки», до яких намагався апелювати Віктор Янукович, інформаційно та ментально живуть у настільки іншому житті мережі Інтернет, що сигнали з Банкової не мають навіть теоретичного шансу стати інформацією, якій повірять.

І символічно, що саме в цей день президент нарешті призначив собі прес-секретаря. Новий «голос глави держави» за усіма ознаками – біографічними, обставинами призначення та відгуками про самого Віктора Януковича нагадують вже звиклий образ Ганни Герман.

Зустрічаючи членів громадської ради, Ганна Герман усім своїм видом демонструвала, хто в домі хазяїн. Особливо важливих гостей пані Герман особисто проводила до їх місць, іншим в присутності співробітників адміністрації натякала, що за столом не повинно бути пустих крісел. Їх і не було – прийшли майже всі: в новій системі взаємовідносин с главою держави вважається за честь побачити президента або поспілкуватись з людьми навіть з другого ешелону з його оточення.

Віктора Януковича зустрічали стоячи. Розіграна по нотах вистава почалась з промови президента про провали гуманітарної політики впродовж 20 років незалежності.

Поки глава держави вчитувався в написаний текст, Ганна Герман гордо вдивлялась в обличчя присутніх. Вона пишалась тим, що змогла зібрати таку громаду, вона пишалась своїм текстом, який читав Віктор Янукович, пишалась собою, що сидить поруч з першою особою держави.

На засіданні громадської ради. Всі фото Михайла Маркова

Перша частина виступу була присвячена намаганням запевнити присутніх у модернізації поглядів адміністрації на розвиток культурної спадщини. Шлях був обраний точно і без апеляцій – треба рухатись в бік новітніх технологій, уособленням якого в очах чиновників Банкової є Інтернет.

- В умовах жорсткого ліміту часу в нас просто немає іншого вибору, аніж зосередитися на новітніх технологіях. Ні для кого не секрет, що наші діти та внуки значно більше інформації беруть в Інтернеті, аніж у книжках та підручниках.

Крокуючи словами написаної крупним шрифтом промови, Віктор Янукович дедалі ступав на невідому йому територію.

- Знаю і вірю, що саме Інтернет, саме нові технології в перспективі не лише дадуть поштовх розвитку книговидання, кіно, музиці, театру, музейній справі, а й сприятимуть розвитку громадянського суспільства загалом….

Члени громадської ради з розумінням дивились на президента. Дехто кивав головою, дехто робив помітки і кидав схвальний погляд на усміхнену Ганну Герман… Втім, поза регаліями будь-який пересічний користувач Інтернету мав би обірвати пафосну промову президента гучним сміхом.

Про розвиток культурної спадщини України в інтернеті говорили люди, які усіма своїми діями роблять все, аби інформація з мережі не потрапляла до традиційних засобів масової інформації.

Все той же пересічний мешканець світової мережі з подивом би сприйняв слова Віктора Януковича, який за рік президентства жодного разу не зустрівся з блогерами, колективний вплив яких в мережі на ставлення до голови держави визначальний.

Та й сам Віктор Янукович не представлений у мережі, його офіційний сайт досі пропонує віртуальні екскурсії у вигляді застарілих слайд шоу, а у адміністрації президента немає жодного альтернативного каналу інформації в жодній з соціальних мереж.

- …Давайте створимо ресурс, на якому у відкритому доступі буде представлено все найважливіше, що створене на нашій землі впродовж віків. Давайте доповнимо його тим, що впродовж 20 років продукувалося науковими інститутами та театрами, видавництвами і студіями звукозапису, — закликав президент.

Під час промови пролунала і крамольна пропозиція використати… гранти для просування культурної спадщини України в Інтернеті. Історія дивна, адже деякий час тому одним з членів Партії регіонів на прикладі історії з «чикагськими хлопчиками» була висунута теорія про те, як «корпоратократія через гранти і фонди набуває контроль над цілими державами«.

ВОДІЙ ЗАМІСТЬ ІНТЕРНЕТУ

Ще більш дивною видалась би мешканцям мережі друга частина громадської ради, присвячена збереженню національних пам’яток.

- …Закликаю громадськість активно повідомляти про всі випадки порушень законів у цій сфері та незаконного будівництва. Для цього існують відповідні структури, зокрема, служба з охорони національної культурної спадщини, що зобов’язана оперативно реагувати на всі порушення…

В інтернеті є тисячі публікацій з цього приводу, на які, згідно із законом, правоохоронні органи мають реагувати самостійно. Не завжди така інформація потрапляє до традиційних ЗМІ. А адміністрація президента все ще чекає сигналів від «відповідних структур», голова одної з яких – керівник СБУ Валерій Хорошковський – може мати особисте відношення до знесення, наприклад, історичної садиби архітектора Казанського у столиці.

Емоційний виступ одного з членів ради завершився закликом до президента, щоб були названі прізвища та імена чиновників, які давали дозволи на руйнування пам’яток архітектури. У відповідь Віктор Янукович видав досить оригінальну тираду про своє бачення роботи правоохоронних органів.

- Я вам скажу так: частини з них немає, дійсно вони втекли, але прізвища залишились. Сьогодні йдуть суди, йде слідство по всім напрямкам. Є намагання, як кажуть, називати це політичними переслідуваннями. Дехто каже, що будемо шукати політичний притулок.

Так Янукович зіскочив з однієї теми на іншу.

…От мені сьогодні доповідали… Я задаю питання одному з керівників правоохоронних органів. Кажу: ви знаєте, де він знаходиться? Знаю! І що? Ви не можете привезти його в Україну? Чи ви не знаєте, як це робиться?

Дехто з присутніх здивовано зітхнув. Що саме мав на увазі глава держави, коли казав про можливість привезти людину з іншої країни, невідомо. Втім, президент продовжив.

- Вони кажуть мені: Вікторе Федоровичу, не дай боже, хтось дізнається, що ми послали туди людей за ним в цю країну, одразу будуть підстави по всім міжнародним правилам дати йому політичний притулок. Він знаходиться під слідством! Певна частина людей вже сидить! А він каже про політичний притулок! Кажу, а що тоді можна? Каже: виконати всі норми і закони міжнародні, — зі сміхом завершив голова держави.

Ще більш іронічними виглядали скарги членів громадської ради з приводу стану справ у столиці. Найбільш красномовним був виступ Михайла Резніковича, художнього керівника театру імені Лесі Українки.

- Знаете, Виктор Федорович, отдельное внимание надо уделить проблеме тротуаров и проезжей части. Из-за этих джипов невозможно пройти по городу! Они стоят на тротуарах, везде…

Зал притих, Віктор Янукович уважно слухав Резніковіча. На словах про джипи він кинув красномовний погляд на голову КМДА Олександра Попова.

- Я вот вам расскажу, я недавно шел по Крещатику и вот стоят джипы. Я иду, а рядом медленно идет пожилой человек. Я огибаю джип, и он огибает джип. И я вдруг слышу, как этот человек подошел к джипу и тихо спрашивает: «Я вам не мешаю?!». Вы представляете?

Президент захитав головою. Очевидно він розумів і похилу людину, що мала огинати джипи на тротуарі, і інтелігентне обурення Михайла Резніковича, і проблему кількості автомобілів в центрі міста. Але все це десь далеко – поза межею життя голови держави. В той же день, за кілька годин після засідання гуманітарної ради, тисячі машин по місту мали огинати джипи супроводу та кортеж самого Віктора Януковича. І обурення водіїв навряд чи було таким же стриманим і інтелігентним, як промова художнього керівника драматичного театру.

Системність роботи влади та відірваність глави держави від суспільства, а тим більше – Інтернету, доволі комічно проілюстрував сам Віктор Янукович.

- Попов от не каже, що я його декілька днів тому викликав. У мене з’явилась інформація. Ну… яка інформація… Я вам відверто скажу. Один з моїх водіїв живе там в районі, в якому почали вирубувати дерева. І він вранці приїхав, я тільки сів в машину, і він каже: «Віктор Федорович, а у мене в районі дерева рубають отакий ліс, так жалко!».

Хтось в залі тихо засміявся. Янукович з жалістю вдарив кулаком по столу.

– Я кажу «Де?! Поїхали!». І ми поїхали. Я подивився – дійсно: ну отакі дерева – президент виставив руки, ніби охоплюючи стовбур дерева. – Сльози на очах у людей! Ми вийшли з машини: люди стоять, а дерева лежать! А люди… діти виросли біля цих дерев, це їх життя! Знайшовся якийсь негідник і…

Засмученню Віктора Януковича не було межі. Він передзвонив Олександру Попову, негайно викликав його до себе, і в той же день з ситуацією під будинком водія президента зайнялася прокуратура.

Почувши таке, будь-яка людина, що проводить в мережі більше двох годин на добу, залилася б у гомеричному реготі. В мережі існують сотні ресурсів, присвячених знесенню пам’яток архітектури, незаконним забудовам та знищенню зелених насаджень, які поповнюються новими даними. Ще тисячі блогерів на своїх аккаунтах, не приховуючи, називають імена та прізвища забудовників та чиновників, що цьому сприяють.

Мабуть, все, що їм потрібно – сконтактувати з водієм глави держави. Іншого каналу зв’язку поки немає. Але в оточенні самого президента абсурдність ситуації ніхто не помітив.

Тут же поряд, позаду від усіх журналістів, за подіями стежила вже інша людина, яка найближчим часом має рекламувати прогресивність та відкритість Віктора Януковича. В четвер його указом було призначено нового прес-секретаря президента, якою несподівано стала колишній менеджер «5 каналу» — головного медіаопонента Віктора Януковича в останні п’ять років – Дарка Чепак.

ГАННА ГЕРМАН 2.0

Призначення Дарки Чепак прес-секретарем президента стало гідним продовженням кулуарного конфлікту між главою адміністрації Сергієм Льовочкіним і його заступницею Ганною Герман.

Враховуючи, що вплив Герман на політику загалом і президента зокрема будується на трактуванні політичних подій, вона всіляко блокувала появу прес-секретаря президента. Просто через ризик, що ця людина перебере на себе її хліб.

Конкурс на заміщення посади речника було оголошено понад рік (!) тому, 1 березня 2010-го, але робоче місце на Банковій весь цей час залишалося вакантним.

Більше того, негласною умовою Герман було призначення на цю посаду особи чоловічої статі, що їй як жінці давало би додаткові важелі впливу.

Призначивши прес-секретарем Януковича Дарку Чепак, Сергій Льовочкін знайшов єзуїтський спосіб витіснення Герман з теми політичного коментування.

В цьому ракурсі на поверхню спливають аналогії з 2004 роком, коли Ганна Герман стараннями надзвичайно впливового тоді Едуарда Прутніка стала прес-секретарем Януковича. Цей жест містив у собі очевидну політичну складову — до проросійського і автократичного кандидата в президенти іде працювати людина з західної України та досвідом роботи на «Радіо Свобода» та «5 каналі».

За ці роки Герман перетворилася на окрему політичну фігуру, доволі впливову в деяких питаннях, але не завжди компетентну, що не могло не викликати роздратування Льовочкіна.

З точки зору плетення політичної інтриги рішення Льовочкіна бездоганне. Сьогодні відбувається те ж саме, що й сім років тому, тільки тепер уже Льовочкін створює Герман-ІІ, яка має нейтралізувати Герман-І.

Новий прес-секретар Януковича також з західної України, що ще раз доводить анти-донецький характер Льовочкіна, і також походить з «5 каналу» та руху «Стоп цензурі», що свідчить про бажання Льовочкіна мати позитивний імідж хоча би в очах західних послів.

Призначення Чепак уже позитивно прокоментував Адріан Каратницький з Atlantic Council of the United States, який підтримує дружні стосунки з Льовочкіним: «Правильне рішення. Це можна вважати якоюсь ознакою зі сторони президента, що він буде виправляти курс».

Водночас серед значного числа колег призначення Чепак викликало приблизно таку ж реакцію, як сім років тому перехід Герман до Януковича — шок, обурення, звинувачення у зраді ідеалів.

Навіть пояснювали свій перехід до Януковича вони схожими словами.

Ганна Герман-2004: «Я хочу, щоб люди побачили Януковича таким, який він насправді. Зайняти цю посаду мені запропонували 1 травня, наступного дня після інтерв’ю з Януковичем на радіо «Свобода». Мені подзвонили і сказали, що він хоче зі мною поговорити, і він зробив цю пропозицію. Я ще не розумію, що я зробила, але думаю, що це дуже цікава робота«.

Дарка Чепак-2011: «Ситуація розвивалась дуже просто: мене запросили на розмову до президента. Ми якийсь час розмовляли. І потім через місяць мене запросили ще раз. Можу сказати, що поки я слухала його, я насправді повірила в нашого президента і в те, що він справді може змінити нашу країну. І для будь-якого журналіста честь працювати на цій посаді«.

На щастя, пані Чепак не додумалася, як Ганна Герман сім років тому, порівнювати Януковича з Африкою…

Призначення нового прес-секретаря додасть обертів конфлікту між Льовочкіним і Герман. Одним з останніх рішень Льовочкіна було перепідпорядкування собі сайту президента.

Сталося це після появи на ньому 13 січня 2011 дивної інформації щодо скасування указу президента про нагородження Степана Бандери званням Герой України. Для оприлюднення такого повідомлення насправді в той день не було жодних підстав.

Навіть під час брифінгу в четвер, 17 березня, журналісти були свідками щонайменше двох моментів, які на рівні деталей показували, що між главою адміністрації та його заступницею летять іскри. Спочатку Льовочкін спробував закрити рота Герман, яка почала розмірковувати на тему викрадення ізраїльським «Моссадом» в Україні палестинця.

Потім між Льовочкіним і Герман відбулася невелика суперечка щодо набору нових людей до управління з питань доступу до публічної інформації.

- …Управління займатиметься реалізацією положень закону «Про доступ до публічної інформації». Президент зробив це першим в країні, — похвалився Льовочкін.

- Не збільшуючи при цьому кадрів, не роздуваючи… — тут же доповнила його Герман, однак її зупинив Льовочкін.

- По кадрам я з вами вимушений посперечатися, Ганно Миколаївно… — сказав Льовочкін, і усмішка зійшла з обличчя його заступниці. — Нам неодмінно треба набирати штат людей, які реалізовуватимуть цю функцію. Це буде не менше 20 осіб.

- Ми зможемо задіяти частину людей, яких маємо в прес-службі, — намагалася переконати його Герман.

Однак Льовочкін не погодився.

- Я б не хотів, щоб журналісти страждали від того, що в прес-службі буде менше людей, — безапеляційно відповів глава адміністрації.

Зазвичай такі робочі дискусії не прийнято проводити на людях — особливо в цій команді.

Але, окрім суто робочих моментів, в цій дискусіє є своє кулуарне дно. Герман запропонувала зменшити число співробітників прес-служби, тому що вона… втратила контроль над цією внутрішньою одиницею.

У день призначення Дарки Чепак Ганна Герман усіма можливим способами доводила, що це її креатура. В коментарі «Українській правді» пані Герман заявила, що Дарка Чепак призначена не керівником прес-служби, а поки що лише прес-секретарем. «Далі буде видно», — наголосила Герман.

Втім, за інформацією «Української правди», Чепак окрім посади прес-секретаря також очолила і прес-службу, поглибивши тим самим підкоп під заступника глави адміністрації.

Залишається лише сподіватись, що Ганна Герман 2.0 стане не просто продовженням старої інформаційної політики Банкової, а зможе перетворити і самого президента в Віктора Януковича 2.0.

Мустафа Найєм, Сергій Лещенко, УП

http://www.pravda.com.ua/