
На прохання редакції журналіст Олег Ільїн зустрівся з народним депутатом останнього скликання, доктором наук в галузі сталого розвитку,засновником міжнародної науково-експертної Громадської організації «Ecostar» Віктором
Борисовичем ХАЗАНОМ. До вашої уваги пропонуємо запис бесіди:
– Що являє собою «Ecostar» і з якою метою створено цю організацію?
– Це громадська організація. Закон України визначає громадську організацію як об’єднання громадян з метою захисту своїх прав. На жаль, в нашій свідомості ще побутує радянське розуміння таких структур як покликаних реагувати на звернення громадян. Справжнє ж місце громадської організації, її ефективна роль у суспільстві
– роль посередника у взаємодії влади і суспільства.
«Ecostar» – об’єднання науковців, які прагнуть донести суспільству і владі свій незалежний погляд з питань сталого розвитку й екологічної безпеки.
– До речі, як на мене, саме незаангажованого, незалежного погляду в Україні бракує мало не в усіх галузях…
– Я про це весь час і кажу! Академія наук також не може дати незалежних оцінок. Ця поважна наукова установа є частиною державної системи й вибудувана за принципом вертикалі. Саме потреба незалежної оцінки господарської діяльності привела мене до думки створити таке об’єднання.
Серед моїх друзів багато визначних вчених з різних країн світу. Це фізики,екологи, інші фахівці. Метою нашого згуртування є, перш за все, внутрішня й зовнішня екологічна безпека України.
Ми прагнемо виявляти й пропонувати до впровадження нові безпечні технології в різних галузях виробництва. За нашим задумом «Ecostar» має бути науковоприкладною відповіддю на виклики післячорнобильської доби.
– Вчені з яких країн входить до організації?
– В «Ecostarі» співпрацюють вчені з Канади, Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Швеції, Франції,Польщі. Відділення нашої організації активно працюють у цих країнах. Зараз наше відділення відкривається в Ізраїлі.
– Це дуже добре. Наскільки менівідомо, єврейська держава має значний досвід у вирішенні питань екологічної безпеки…
– Саме так! Я спілкувався з колегами в університеті Єрусалима. Справді,рівень і фундаментальних і прикладних
досліджень в галузі екобезпеки в Ізраїлідуже високий. До речі, всі дослідження єврейських вчених спрямовані на раціональне й безпечне використання досить складних природних умов країни.
Та повернімось до «Ecostar». Хочу сказати кілька слів про наші здобутки.
Найперше, про що хочеться сказати, це наукове освоєння Чорнобильської зони.
Там працює багатопрофільна моніторингова лабораторія. Я започаткував екскурсії до Чорнобиля. На жаль, зараз цей проект викривлено. Йшлося про екскурсії для науковців. Не про людей, які представляють інтереси тих чи інших фірм. Проведенням екскурсій займається одна-єдина людина. Тобто проект немає жодної комерційної мети. Ми зустрічали пропозиції про створення спеціального відділу в міністерстві. Однак наша мета – не заробляти гроші на національній трагедії. Нагальна потреба об’єктивного спостереження за розвитком ситуації на теренах, прилеглих до АЕС, приводить туди багатьох незалежних науковців.
Хочу сказати про спільний українсько-французький проект. Через посольство Французької Республіки ми зв’язалися з провідними науковцями цієї країни й видали двотомник праць французькою й українською мовами. Збірка містить дослідження з питань генетично модифікованих організмів, екологічної безпеки, сталого розвитку та ін.
Наступним важливим чинником діяльності «Ecostar» є проведення наукових конференцій з питань фундаментальної
науки. Наш основний, так би мовити, ідеологічний принцип полягає в тому, що прийняття управлінських рішень має ґрунтуватися на досягненнях фундаментальної науки. Тож ми провели дві конференції з питань фундаментальних досліджень у фізиці. Перша була, скоріше, невеликим семінаром. Тоді ми зібрали близько сорока науковців. Друга стала по-справжньому представницькою. В її роботі взяли участь кілька сот вчених з багатьох країн.
Зауважу, що для проведення таких форумів ми залучаємо лише власні кошти. Це певною мірою, пересторога,
що дозволяє зберігати неупередженість досліджень і незалежність їхніх результатів. Наголошую на тому, що ми не залучаємо жодної копійки державних коштів.
«Ecostar» сьогодні залишається однією з небагатьох по-справжньому незалежних науково-експертних організацій. Дотепер ми не маємо спеціального штату працівників.
Однак професійне й кваліфіковане поширення інформації потребує залучення відповідних і людських, і матеріальних ресурсів. Нам під силу вирішення цих нагальних організаційних питань.
– Вікторе Борисовичу, останнім часом виникають нові проекти й ідеї стосовно охорони довкілля.
Якої Ви думки про «Екологічну Конституцію Землі»?
– Я підтримую все, що може мати позитивний вплив на вирішення проблем сьогодення. Однак, слід розуміти, що за своєю суттю й спрямуванням подібний проект є радше в позитивному значенні слова пропагандистським, ніж прикладним. Досвід останніх десятиліть приводить до невтішних висновків. Міжнародні домовленості стосовно захисту довкілля досягаються дуже важко й виконуються вельми неохоче. Згадаємо той самий «Кіотський протокол», навколо якого точаться постійні суперечки. Його досконалість також викликає цілком обґрунтовані сумніви. Ні для кого не секрет, що наша держава продає квоти на шкідливі викиди через згортання виробництв, а не завдяки впровадженню досконалих сучасних технологій в металургії та хімічній промисловості.
Мушу сказати, що міжнародні документи з питань захисту довкілля не мають достатнього спонукального впливу ні на уряди, ні на промислові кола. То й прийняття «Екологічної Конституції Землі» як документа правового, я вважаю, неможливим через значні культурні й законодавчі розбіжності в практиці країн світу.
Та цей проект може відіграти значну позитивну роль тим, що увагу громадськості буде (далеко незайве!)
ще раз звернуто на стан планети Земля і на потребу вкрай обережного поводження з її ресурсами.
Основні рішення відносно довкілля мають прийматися на національно-державних рівнях. Найважливішим
для прийняття будь-яких рішень чинником є громадський запит. Суть сталого розвитку полягає в комплексному підході до соціальних, економічних і природних питань.
Власне для справжнього переходу до сталого розвитку потрібна зміна наукового погляду на розвиток суспільства. Цей погляд має включати оптимізацію впливу діяльності людини на довкілля. Сьогодні кожний науковець займається досить вузькою галуззю – психологією, економікою, соціологією, екологією.
Ці знання слід об’єднати, аби досягти не просто поліпшення стану природного середовища. Мета полягає в тому, щоб в основу розвитку суспільства були покладені інші принципи.
– Коли в цьому контексті поглянути на сучасний стан української енергетики й гучні голоси на підтримку
атомної електроенергетики…
– Останні події в Японії практично й безповоротно довели, що існуючі традиційні реактори небезпечні. При будівництві АЕС Фукусіма не було враховано дуже низьку імовірність збігу в часі цунами й землетрусу. У нас, в Чорнобилі, не було взято до уваги ідеалогічний чинник швидкісної зупинки реактора з порушенням технології процесу.
Скільки ще нещасть має статися, аби виробничники побачили згубність саме такого шляху розвитку атомної
енергетики?
Тепер до поширеного аргументу прихильників традиційних АЕС. Електростанції такого типу дешеві в експлуатації. Безпосереднє утримання устаткування тут і справді потребує менших коштів.
Та до якої статті витрат на АЕС зарахувати кошти на зберігання відходів? На щастя, ще жодне родовище радіоактивних відходів у світі не спричинило аварій. Та саме в цій частині експлуатації атомних
станцій можливе неконтрольоване використання коштів.
Мова не про заборону використання енергії розщеплення атомного ядра для одержання електрики. Йдеться про те, що сучасна світова енергетика виявляє постійну заангажованість,використовуючи лише один спосіб
перетворення атомної енергії в електричну. Тут просто слід перейти до застосування інших технологій. Звісно, для технологічного переоснащення цілої галузі знадобляться кошти. Та зрозуміло й інше. Вкладення в безпеку повернуться значними збереженнями під час експлуатації.
Але головна проблема нашої енергетики в іншому. Від Радянського Союзу Україна успадкувала централізовану мережу електропостачання. Одним із джерел потенційної небезпеки є лінії електропередач. Слід перейти до системи локального вироблення й постачання електрики.
– Гаразд. Якими тоді можуть бути джерела електроенергії? Спроби розвитку вітроенергетики в нашій країні не дістали належної державної підтримки.
– А що Ви скажете про відходи? Підраховано, наприклад, що одна свиноферма може забезпечувати в Україні електрикою 30000 споживачів. Щодо вітроенергетики. Коли «вітряки» виробляють значну кількість електрики на півночі Німеччини, на узбережжях Північного моря й Балтики, в нашій країні таких можливостей значно більше.
– Років п’ятнадцять-сімнадцять тому на Південному машинобудівному заводі бралися до виробництва вітроенергетичних установок. Тоді цей проект вважався практичним вирішенням питання електропостачання країни.
– Мушу звернути вашу увагу на зовсім не енергетичний і не екологічний аспект питання. Енергія руху повітря, на відміну від використання збагаченого урану, вугілля, газу, не дає можливості прихованого використання коштів. Дуже важко підвищити ціну на електрику, вироблену вітровою установкою,або одержану при використанні біологічної сировини.
Тож тут ми знову повертаємось до зв’язку соціально-економічного й природоохоронного мислення.
На превеликий жаль, прагнення неконтрольованого одержання й використання грошей в нашій свідомості сьогодні сильніше за міркування природної безпеки.
Саме шляху зміни таких шкідливих звичок в мисленні й присвячує,
в кінцевому підсумку, свою діяльність «Ecostar».
(Спеціально для «Технополіса»)
О. Ільїн


(3 votes, average: 4,67 out of 5)



¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
–––––––––––––––
0