Нагадую, що вже десять днів жителі с.Недайвода лежать під  бульдозерами, рятуючи степ від створенян  кар’єру, а своє життя від радіаційного зараження — http://maidan.org.ua/static/news/2011/1312465986.html
Ми можемо їм допомогти, привернувши увагу до їх проблеми — коли про проблему говорять в усій країні, її вже не вирішити, спакувавши до міліцейсього «бобіка» кількох жителів не відомого нікому села.

Просимо якнайшвидше  відкрити доданий файл, вписати відомості про себе замітсь виділених жовтим кольором частин, роздрукувати, підписати і чимдужче бігти на  пошту, відсилати лист.
Якщо можете — надішліть всім адресатам, ні — то хоча б одному.

Якщо хочете — можете лист підправити як вам заманеться. Головне — не втрачати час!

Недайвода+лист

На прохання редакції журналіст Олег Ільїн зустрівся з народним депутатом останнього скликання, доктором наук в галузі сталого розвитку,засновником міжнародної науково-експертної Громадської організації «Ecostar» Віктором
Борисовичем ХАЗАНОМ. До вашої уваги пропонуємо запис бесіди:

– Що являє собою «Ecostar» і з якою метою створено цю організацію?

– Це громадська організація. Закон України визначає громадську організацію як об’єднання громадян з метою захисту своїх прав. На жаль, в нашій свідомості ще побутує радянське розуміння таких структур як покликаних реагувати на звернення громадян. Справжнє ж місце громадської організації, її ефективна роль у суспільстві
– роль посередника у взаємодії влади і суспільства.
«Ecostar» – об’єднання науковців, які прагнуть донести суспільству і владі свій незалежний погляд з питань сталого розвитку й екологічної безпеки.
– До речі, як на мене, саме незаангажованого, незалежного погляду в Україні бракує мало не в усіх галузях…

– Я про це весь час і кажу! Академія наук також не може дати незалежних оцінок. Ця поважна наукова установа є частиною державної системи й вибудувана за принципом вертикалі. Саме потреба незалежної оцінки господарської діяльності привела мене до думки створити таке об’єднання.
Серед моїх друзів багато визначних вчених з різних країн світу. Це фізики,екологи, інші фахівці. Метою нашого згуртування є, перш за все, внутрішня й зовнішня екологічна безпека України.
Ми прагнемо виявляти й пропонувати до впровадження нові безпечні технології в різних галузях виробництва. За нашим задумом «Ecostar» має бути науковоприкладною відповіддю на виклики післячорнобильської доби.
– Вчені з яких країн входить до організації?

– В «Ecostarі» співпрацюють вчені з Канади, Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Швеції, Франції,Польщі. Відділення нашої організації активно працюють у цих країнах. Зараз наше відділення відкривається в Ізраїлі.
– Це дуже добре. Наскільки менівідомо, єврейська держава має значний досвід у вирішенні питань екологічної безпеки…

– Саме так! Я спілкувався з колегами в університеті Єрусалима. Справді,рівень і фундаментальних і прикладних
досліджень в галузі екобезпеки в Ізраїлідуже високий. До речі, всі дослідження єврейських вчених спрямовані на раціональне й безпечне використання досить складних природних умов країни.
Та повернімось до «Ecostar». Хочу сказати кілька слів про наші здобутки.
Найперше, про що хочеться сказати, це наукове освоєння Чорнобильської зони.
Там працює багатопрофільна моніторингова лабораторія. Я започаткував екскурсії до Чорнобиля. На жаль, зараз цей проект викривлено. Йшлося про екскурсії для науковців. Не про людей, які представляють інтереси тих чи інших фірм. Проведенням екскурсій займається одна-єдина людина. Тобто проект немає жодної комерційної мети. Ми зустрічали пропозиції про створення спеціального відділу в міністерстві. Однак наша мета – не заробляти гроші на національній трагедії. Нагальна потреба об’єктивного спостереження за розвитком ситуації на теренах, прилеглих до АЕС, приводить туди багатьох незалежних науковців.
Хочу сказати про спільний українсько-французький проект. Через посольство Французької Республіки ми зв’язалися з провідними науковцями цієї країни й видали двотомник праць французькою й українською мовами. Збірка містить дослідження з питань генетично модифікованих організмів, екологічної безпеки, сталого розвитку та ін.
Наступним важливим чинником діяльності «Ecostar» є проведення наукових конференцій з питань фундаментальної
науки. Наш основний, так би мовити, ідеологічний принцип полягає в тому, що прийняття управлінських рішень має ґрунтуватися на досягненнях фундаментальної науки. Тож ми провели дві конференції з питань фундаментальних досліджень у фізиці. Перша була, скоріше, невеликим семінаром. Тоді ми зібрали близько сорока науковців. Друга стала по-справжньому представницькою. В її роботі взяли участь кілька сот вчених з багатьох країн.
Зауважу, що для проведення таких форумів ми залучаємо лише власні кошти. Це певною мірою, пересторога,
що дозволяє зберігати неупередженість досліджень і незалежність їхніх результатів. Наголошую на тому, що ми не залучаємо жодної копійки державних коштів.
«Ecostar» сьогодні залишається однією з небагатьох по-справжньому незалежних науково-експертних організацій. Дотепер ми не маємо спеціального штату працівників.
Однак професійне й кваліфіковане поширення інформації потребує залучення відповідних і людських, і матеріальних ресурсів. Нам під силу вирішення цих нагальних організаційних питань.
– Вікторе Борисовичу, останнім часом виникають нові проекти й ідеї стосовно охорони довкілля.
Якої Ви думки про «Екологічну Конституцію Землі»?

– Я підтримую все, що може мати позитивний вплив на вирішення проблем сьогодення. Однак, слід розуміти, що за своєю суттю й спрямуванням подібний проект є радше в позитивному значенні слова пропагандистським, ніж прикладним. Досвід останніх десятиліть приводить до невтішних висновків. Міжнародні домовленості стосовно захисту довкілля досягаються дуже важко й виконуються вельми неохоче. Згадаємо той самий «Кіотський протокол», навколо якого точаться постійні суперечки. Його досконалість також викликає цілком обґрунтовані сумніви. Ні для кого не секрет, що наша держава продає квоти на шкідливі викиди через згортання виробництв, а не завдяки впровадженню досконалих сучасних технологій в металургії та хімічній промисловості.
Мушу сказати, що міжнародні документи з питань захисту довкілля не мають достатнього спонукального впливу ні на уряди, ні на промислові кола. То й прийняття «Екологічної Конституції Землі» як документа правового, я вважаю, неможливим через значні культурні й законодавчі розбіжності в практиці країн світу.
Та цей проект може відіграти значну позитивну роль тим, що увагу громадськості буде (далеко незайве!)
ще раз звернуто на стан планети Земля і на потребу вкрай обережного поводження з її ресурсами.
Основні рішення відносно довкілля мають прийматися на національно-державних рівнях. Найважливішим
для прийняття будь-яких рішень чинником є громадський запит. Суть сталого розвитку полягає в комплексному підході до соціальних, економічних і природних питань.
Власне для справжнього переходу до сталого розвитку потрібна зміна наукового погляду на розвиток суспільства. Цей погляд має включати оптимізацію впливу діяльності людини на довкілля. Сьогодні кожний науковець займається досить вузькою галуззю – психологією, економікою, соціологією, екологією.
Ці знання слід об’єднати, аби досягти не просто поліпшення стану природного середовища. Мета полягає в тому, щоб в основу розвитку суспільства були покладені інші принципи.
– Коли в цьому контексті поглянути на сучасний стан української енергетики й гучні голоси на підтримку
атомної електроенергетики…

– Останні події в Японії практично й безповоротно довели, що існуючі традиційні реактори небезпечні. При будівництві АЕС Фукусіма не було враховано дуже низьку імовірність збігу в часі цунами й землетрусу. У нас, в Чорнобилі, не було взято до уваги ідеалогічний чинник швидкісної зупинки реактора з порушенням технології процесу.
Скільки ще нещасть має статися, аби виробничники побачили згубність саме такого шляху розвитку атомної
енергетики?
Тепер до поширеного аргументу прихильників традиційних АЕС. Електростанції такого типу дешеві в експлуатації. Безпосереднє утримання устаткування тут і справді потребує менших коштів.
Та до якої статті витрат на АЕС зарахувати кошти на зберігання відходів? На щастя, ще жодне родовище радіоактивних відходів у світі не спричинило аварій. Та саме в цій частині експлуатації атомних
станцій можливе неконтрольоване використання коштів.
Мова не про заборону використання енергії розщеплення атомного ядра для одержання електрики. Йдеться про те, що сучасна світова енергетика виявляє постійну заангажованість,використовуючи лише один спосіб
перетворення атомної енергії в електричну. Тут просто слід перейти до застосування інших технологій. Звісно, для технологічного переоснащення цілої галузі знадобляться кошти. Та зрозуміло й інше. Вкладення в безпеку повернуться значними збереженнями під час експлуатації.
Але головна проблема нашої енергетики в іншому. Від Радянського Союзу Україна успадкувала централізовану мережу електропостачання. Одним із джерел потенційної небезпеки є лінії електропередач. Слід перейти до системи локального вироблення й постачання електрики.
– Гаразд. Якими тоді можуть бути джерела електроенергії? Спроби розвитку вітроенергетики в нашій країні не дістали належної державної підтримки.

– А що Ви скажете про відходи? Підраховано, наприклад, що одна свиноферма може забезпечувати в Україні електрикою 30000 споживачів. Щодо вітроенергетики. Коли «вітряки» виробляють значну кількість електрики на півночі Німеччини, на узбережжях Північного моря й Балтики, в нашій країні таких можливостей значно більше.
– Років п’ятнадцять-сімнадцять тому на Південному машинобудівному заводі бралися до виробництва вітроенергетичних установок. Тоді цей проект вважався практичним вирішенням питання електропостачання країни.
– Мушу звернути вашу увагу на зовсім не енергетичний і не екологічний аспект питання. Енергія руху повітря, на відміну від використання збагаченого урану, вугілля, газу, не дає можливості прихованого використання коштів. Дуже важко підвищити ціну на електрику, вироблену вітровою установкою,або одержану при використанні біологічної сировини.
Тож тут ми знову повертаємось до зв’язку соціально-економічного й природоохоронного мислення.
На превеликий жаль, прагнення неконтрольованого одержання й використання грошей в нашій свідомості сьогодні сильніше за міркування природної безпеки.
Саме шляху зміни таких шкідливих звичок в мисленні й присвячує,
в кінцевому підсумку, свою діяльність «Ecostar».

(Спеціально для «Технополіса»)
О. Ільїн

Нещодавно  ДОО ПЗУ повідомлялопро ситуацію навколо шкідливого промислового підприємства у м.ВЕРХІВЦЕВЕ.

На адресу секретаріату ДОО  ПЗУ надійшов лист від Державного управління навколишнього середовища в Дніпропетровській області, в якому було надано наступну інформацію:

«На теперешній час будь-які матеріали щодо розташування та діяльності промислового підприємства в районі житлової забудови м. Верхівцеве з боку державного управління охорони навколишьного природного середовища в Дніпропетровській області не погоджувались.»

Нагадаємо, що наразі адміністрація підприємства отримала штраф, а мерія міста так до сих пір і не відреагувала на численні запити.

Секретаріат ДОО ПЗУ готує звернення до природоохоронної прокуратури.

20 квітня 2011 року в Дніпропетровську відбулась XVI чергова звітно-виборча конференція Дніпропетровської обласної організації Партії Зелених України (ДОО ПЗУ).

На конференції були присутні 20 делегатів та 37 запрошених членів ПЗУ.

Голова ДОО ПЗУ Павло Хазан виступив зі звітом про свою діяльність.  Він розказав про результати роботи організації протягом останніх 2 років, досягнення та перспективи розвитку партійної структури  та подякував колегам  за спільну роботу по розбудові організації.

«Досягнення дніпропетровських зелених — це наші спільні досягнення, — зазначив Павло Хазан, — це робота кожного члена партії, керівників міських, районних та сільських організацій. Сьогодні ми маємо 13 зелених депутатів в місцевих радах в області, отже на керівників осередків покладена задача скерувати їх діяльність, зробити її максимально ефективною та зрозумілою для виборців. Ми повинні висвітлювати нашу діяльність якомога ширше в медійному просторі, застосовуючи перш за все локальні газети, теле та радіопрограми, соціальні мережі, а також пряму роботу із виборцями. Наша мета — квітуча та зелена Україна, що прямує шляхом сталого розвитку у цивілізоване європейське суспільство. Отже на всіх рівнях влади наші депутати, члени виконкомів та начальники управлінь мають втілювати нашу зелену ідеологію. Ми впевнені, що ми на правильному шляху. Зелені в Європі міцнішають з кожними виборами, зокрема наші колеги в Німеччині отримали більше 60% на останніх виборах до місцевих рад в одній із земель.»

Заступник голови ДОО ПЗУ Олексій Ангурець також прозвітував про свою роботу.  Мова йшла про партійне будівництво, реалізацію зеленої ідеології та участь у виборах. Зокрема зазначено, що по виборах в міськраду м. Дніпропетровськ ПЗУ посіла 10 місце з 44 партій та набрала 1,27% що склало близько 4 тис. голосів, трохи поступившись “Свободі”, та обігнала “Нашу Україну”

На конференції запропонували нову програму сталого розвитку Дніпропетровської області “Зелена Країна”. Як заявив Олексій Ангурець, метою програми є просування Дніпропетровської області на шляху створення умов для реалізації принципів сталого розвитку.

“В рамках виконання програми передбачено як практичні заходи по покращенню стану навколишнього природного середовища у співпраці з обласною радою та обласною державною адміністрацією, так і створення пропозицій по впровадженню зелених технологій у виробництво та ЖКГ а, також, пошук інвестицій для реалізації соціально орієнтованих і екологічно дружніх проектів”, — зазначив Олексій Ангурець. Було зазначено, що до реалізації програми будуть активно залучені депутати місцевих рад Дніпропетровської області від ПЗУ.

Уповноважений представник голови ПЗУ, голова Донецької обласної організації ПЗУ Василь Арбузов подякував керівництву ДОО ПЗУ за вагомий внесок у розбудову Партії Зелених України. Він зазначив, що Дніпропетровська обласна організація як і раніше є ідеологічним центром партії та  взірцем ефективної роботи.

На конференції було переобрано керівний склад ДОО ПЗУ. Павло Хазан знову був одноголосно  обраний  головою ДОО ПЗУ, заступниками голови -  Олексій Ангурець  та Вячеслав Горобець. Михайло Нечиор був обраний головою контрольно-ревізійної комісії ДОО ПЗУ.

Більшість пересічних українців сприймає ГМО як віддалену, дещо фантастичну загрозу. Говорячи про ГМО частіше за все мова йде про можливі віддалені проблеми для здоров’я людини та екологічні загрози. Значний шар проблем залишається по за увагою. Я маю на увазі соціально економічний вплив генетично модифікованих культур.

Загальновідома федерація екологічних організацій “Друзі Землі Європи”, в якій Україну представляє УЕА “Зелений світ”, дещо виправила ситуацію видавши у вересні 2010 року доповідь “ГМ культури. Соціально економічний вплив генетично модифікованих культур”. Завдання доповіді було проаналізувати більш ніж десятирічний досвід вирощування сільскогосподарських культур в аспекті їх соціального та економічного впливу на суспільство.

Комерційні інтереси понад усе.

Просування сучасних ГМ технологій справа рук міжнародних корпорацій, метою яких за визначенням є максимальне збагачення. Таким чином, компанії, які взяли на озброєння сучасні наукові методи генетичної модифікацїї роблять все, щоб вже зараз заробити якомога більше коштів за допомогою зазначених технологій. Велика п’ятірка біотехнологічного бізнесу на сьогодні включає — Монсанто (Monsanto), Баєр (Bayer), Сінженту (Syngenta), Піонер (Pioneer) та Доу (Dow). Головний міф, пов’язаний з впровадженням ГМО, це позиціювання гм-технологій як альтернативи широкому використанню гербіцидів, небезпека яких для здоров’я людини та довкілля є достатньо давно доведеним фактом. Громадскі організації, які критикують ГМО навіть називають найманцями “гербіцидного лоббі”. Це достатньо кумедне обвинувачення, бо саме зазначені вище компанії і є головними виробниками гербіцидів. Великою помилкою є уявлення про сучасні комерційні ГМО як протиставлення використанню гербіцидів та агрохімії. Абсолютна більшість генетично модифікованих культур представлена 4-ма видами: соєю, кукурудзою, бавовною та ріпаком, та 2 двома модифікаціями – стійкістю до гербіцидів та стійкістю до комах-шкідників. Так, наприклад, у 2009 році в США, одному з найбільших виробників ГМО, 89% гм-культур були гербіцид стійкими.

Щоб було абсолютно зрозуміло, такі культури генетично модифіковані спеціально, для того щоб толерантно реагувати на обробку гербіцидами. Вони набагато менше вразливі до них ніж бур’яни.

Впровадження так званих “готових до раундапу” (Roundup Ready) гм-культур в США призвело до зростання використання гліфосатних гербіцидів в 15 разів в період з 2004 по 2005 рік і ще на 28% з 2005 по 2010. Продаж гербіциду “раундап” склала 48% загальних корпоративних продажів компанії Монсанто в першому кварталі 2008 року. Таким чином, сучасні гм-культури є таким собі міксом “небезпечна хімія + потенційно загрозлива біологія”.

Втрата контролю.

Як було зазначено вище більшість гм-культур має стійкість до гербіцидів. Ця властивість вбудована в них з метою кращого контролю за бур’янами. Після 14 років комерційного використання гм технологій все більше диких рослин, які є для людини бур’янами, стають стійкими до таких гербіцидів. Це призводить до необхідності використовувати все більше хімікатів, що в свою чергу означає, крім інших проблем, здорожчання такого контролю. За даними аргентинских вчених вже зараз може бути більше двадцяти бур’янів стійких до гліфосату. Такі тенденції за даними інших науковців можуть означати подвоєння вартості контролю за бур’янами для сої найближчим часом.

Ніякого зиску для дрібних фермерів.

Комерційне впровадження ГМО в сучасному вигляді не тільки означає низку потенційних загроз, але й суперечить основам зеленої ідеології. Сталий розвиток, як основа зеленої ідеології, багато в чому базується на різноманітті. Це зокрема означає, що краще багато дрібних фермерів, які вирощуюють багато різних культур, ніж кілька великих агрогосподарств, які “видають” врожай десятка уніфікованих рослин. Досвід вирощування гм-культур демонструє орієнтованість на великі агрогосподарства. Так, за даними доповіді “Друзів Землі Європи”, більш ніж 97% (498 мільйонів) з 513 мільйонів фермерів, які обробляють меньш ніж десять гектарів землі, не використовують гм-культури. Для цього існує декілька причин. Одна з них виходить з самого переліку комерційних гм-культур. Соя, кукурудза, бавовна та ріпак — сільскогосподарські культури, орієнтовані як правило на зовнішню торгівлю, для забезпеченя не харчових потреб, а виробництва сировини для текстильної, кормової та паливної промисловості. Дрібним же фермерам важко конкурувати з великими господарствами, які орієнтовані на значні прибутки такого “великого” бізнесу.

Друга причина, яка тісно пов’язана з першою, це відсутність модифікованого насіння місцевих культур, які, як правило, вирощують дрібні фермери. Вони продовжують використовувати сорти традиційні для їх місцевості, які добре адаптовані для кліматичних та природних умов.

Третя основна причина полягає в високій ціні патентованого гм-насіння порівнянно з традиційним посівним матеріалом. Таким чином, сама направленість розвитку гм сільского господарства суперечить зеленій ідеології і тому не може бути підтримана прихильниками сталого розвитку.

Загроза для органічного землеробства.

Сільскогосподарське вирощування гм-культур є значною загрозою для традиційного та органічного землеробства. Мало того, що необхідність розділення та тестування виливається в додаткові затрати для виробників традиційної та органічної продукції, ще й постійна загроза “гм-забруднення” супроводжує весь процес вирощування та виробництва. Додаткові витрати, пов’язані з забезпеченням чистоти продукції, складають приблизно 13% загальних витрат для кожного з продуктів. Загальна кількість відзначених гм забруднень доривнює 274 випадків з 1996 року.

Наведу лише один приклад. Іспанія єдина країна ЄС, де гм-кукурудза вирощується на значних площах. У 2007 році в продукції органічної пекарні Rincon del Segura було знайдено гм-кукурудзу. Це унеможливило продаж будь-якої продукції пекарні з вмістом кукурудзи на протязі 2007 року і стало причиною втрати значної кількості клієнтів, що призвело до великих економічних збитків та втрату репутації.

Я звертаю увагу, перш за все, вітчизняних виробників та фермерів, які працюють, або планують працювати в органічному секторі, що широке впровадження гм-культур в сільскому господарстві в Україні буде означати практично повне згортання зазначеної сфери для низки культур.

Негативне відношення до ГМО в Україні значною мірою сформувалося. Ми маємо недосконалу, але існуючу законодавчу базу з біологічної безпеки. Але подальші важливі кроки залежать в тому числі від національних агровиробників. Україна може як підтвердити статус житниці Європи, так і стати сировинною базою та джерелом додаткових прибутків для біотехнологічних корпорацій. Що ми оберемо?

Олексій Ангурець,
Координатор національної кампанії з біобезпеки та контролю біотехнологій Української Екологічної Асоціації „Зелений світ”/Друзі Землі України”