Віктор Хазан

Для реалізації переходу суспільства на шлях сталого розвитку необхідне створення відповідних природних, соціальних і економічних передумов. Цей процес має ґрунтуватися на політичних, наукових, технологічних, організаційних та інших чинниках. Але належну роль ці чинники можуть зіграти лише за умов усвідомлення і прийняття більшою частиною суспільства (а згодом і кожною людиною) принципів сталого розвитку. Сталий розвиток може втілитися в життя, коли його стратегія „стане справою не тільки міжнародної спільноти чи окремої країни, а й кожної людини”.

Саме тому необхідною передумовою переходу до сталого розвитку є формування громадянського суспільства. Тобто суспільства громадян, які усвідомлюють своє право на відповідальність щодо участі в розвитку своєї країни, свого регіону, місця своєї життєдіяльності, суспільства, в якому ці права реалізуються постійно і без перешкод, а суспільна складова діяльності всіх секторів суспільства і громадян є прозорою.

Якщо йдеться про перехід до сталого розвитку України – треба говорити і про необхідність патріотичного налаштування громадян суспільства. Вважаємо, що патріотизм проявляється в першу чергу у відповідальності за рідну країну перед усім світом, співвітчизниками і майбутніми поколіннями.

Громадянське суспільство передбачає діяльність громадян через їх об’єднання. Згідно законодавства України, об’єднання громадян – є добровільним громадським формуванням, створеним на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян, незалежно від назви, створюється і діє у формі політичної партії або громадської організації [2]. В такому ж розумінні це поняття закріплено і в інших законодавствах цивілізованих країн світу. (Тут і далі в статті мова не йтиметься про такі громадські структури як релігійні громади, прибуткові кооперативи, комерційні фонди, органи самоврядування і громадської самодіяльності, професійні спілки).

У „Порядку денному на 21 сторіччя” – основному міжнародному документі з питання сталого розвитку суспільства, який було прийнято на саміті „Планета Земля” (конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, що відбулася у червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро)- розділ 27, присвячений саме укріпленню ролі громадських (неурядових) організацій, як партнера в процесі забезпечення сталого розвитку. Закон України „Про об’єднання громадян” визначає громадську організацію як об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів [2]. Основою для діяльності неурядових (громадських) організацій – будемо скорочено називати їх НГО- що відповідає міжнародній абревіатурі (NGO) – має бути їхня незалежність. Саме цей чинник і надає їм можливість грати „ключову роль у формуванні і впровадженні демократичних структур” [3]. НГО мають сприяти розумінню мети переходу до сталого розвитку всіма верствами населення, а для цього володіти необхідними знаннями, досвідом, людським, організаційним і матеріальним потенціалом.

Для здійснення діяльності, спрямованої на сприяння сталому розвитку території, країни, і нарешті, всієї земної цивілізації НГО повинні створити відповідні мережі на принципах колективного членства, федерацій, коаліцій, „координацій” (структур, які координують свою діяльність) тощо.

Для виконання громадськими організаціями своїх місій у суспільстві мають бути розроблені і створені відповідні механізми і процедури. В цьому плані необхідна співпраця урядів і міжнародних органів НГО. Міжнародні організації мають сприяти розвитку відносин з НГО як з реальним соціальним партнером. Для цього треба сформувати систему їх ефективного і прозорого фінансування і розробити процедури, які б забезпечували врахування досвіду і потенціалу НГО, надати їм належний і вчасний доступ до інформаційних матеріалів, які є необхідними для їх діяльності. Національним урядам треба забезпечити ефективний і обопільно корисний діалог з НГО, створення належних умов для їх залучення до участі в розробці, оцінці і впровадженні стратегії розвитку, освіти і інформування громадян, ефективної участі в науково-дослідницькій роботі [3]. Підкреслюється необхідність і оптимізація фінансової і адміністративної допомоги НГО з боку як державного, так і приватного секторів. Ця допомога має бути спрямована на уможливлення реальної і корисної участі НГО в оцінці, удосконаленні і контролю програм „Порядку денного на 21 століття” та пов’язаними з ними питаннями, на підсилення потенціалу НГО як третього сектору суспільства.

Неурядові громадські організації як важливий сектор суспільства зародилися саме тоді, коли після Американської (1776 р.) і Великої Французької революцій (1789 р.) в країнах світу почало втілюватися законодавство, яке проголошувало і формулювало права і свободи громадян. Різноманітність видів діяльності цих організацій з часом зростала. Їх юридичний статус дозволяв зацікавленим і активним членам цих організацій систематично діяти у правовому полі, формуючи третій сектор суспільства поряд з державним і бізнесовим секторами. Після Другої світової війни почала складатися світова мережа НГО. Історія створення, формування і розвитку НГО – тема окремих досліджень. Тут ми лише зупинимося на характерних рисах і завданнях, які роблять неурядові громадські організації необхідним чинником сучасного розвитку.

НГО можуть забезпечувати постійний, прямий і зворотний зв’язок між громадським та іншими секторами суспільства. Так зв’язок з державним сектором має проявлятися у перманентній репрезентації різноманітних запитів суспільства перед органами державної влади. Уважне ставлення останніх до цих запитів сприятиме ефективній і відповідальній перед громадою діяльності влади. Це особисто важливо з огляду на те, що органи влади переобираються з інтервалом п’ять років. В той же час громадські організації можуть, при наданні їм відповідних умов, ефективно сприяти моніторингу діяльності влади, що уможливлює їх поточне корегування. Взаємодія НГО з бізнесовим сектором повинна бути спрямована на постійне врахування бізнес-структурами екологічних, соціальних та гуманітарних вимог громад і суспільства в цілому на спонукання цих структур до узгодження цих вимог із своїми економічними інтересами. В процесі роботи НГО мають виражати вимоги громадян у структурованій, систематизованій, юридично вивіреній формі. Важливою рисою НГО є залучення і згуртування громадян у вирішенні важливих для них питань. Точне формулювання цих питань надає можливість усвідомити різним особистостям свою причетність до них, усвідомити окремим громадянам необхідність їх участі у колективному вирішенні того чи іншого питання. При цьому в таку діяльність залучаються люди досвідчені і активні, які би за інших обставин не реалізували і не розвинули свої можливості у розбудові громадянського суспільства, розбудові соціально відповідальної держави, яка йде цивілізованим шляхом до сталого розвитку.

Значну роль НГО мають грати в процесі інформування громадян. Роз’яснення різним верстам населення об’єктивної сутності подій в різноманітних галузях життєдіяльності і перспектив їх наслідків, грамотна популяризація наукових фактів і наукових підходів до аналізу і подолання проблем, допомога в осмисленні перспективи ресурсного-екологічного, науково-технічного, соціально-економічного і, нарешті, гуманітарно-культурного розвитку суспільства на всіх його рівнях – це, на наш погляд, найбільш важливі риси діяльності НГО в аспекті інформування громадян.

Наступна роль НГО, яка об’єктивно витікає з попередньої – це залучення громадян до участі в прийнятті рішень у питаннях, що безпосередньо торкаються їх життєдіяльності, їх прав і свобод. Звичайно ефективною така участь буде за умов об’єктивної і достатньої поінформованості громадськості у цих питаннях.

І нарешті НГО можуть в значній мірі сприяти доступу громадськості до правосуддя, в тому разі коли рішення влади не враховують законні інтереси громадян чи громади в цілому або навіть суперечать їм.

Колективні зусилля європейських НГО (в тому числі і українських) екологічного спрямування уможливили прийняття у 1998 р. Четвертою конференцією міністрів „Навколишнє середовище для Європи” вкрай важливого документу. Його офіційна назва –„Конвенція Європейської Комісії ООН про доступ до інформації, участі громадськості в прийнятті рішень і доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища”. Цей документ відомий як „Оргуська конвенція” (по назві датського міста Оргус, де відбувалася названа конференція) і розповсюджується на країни пан-Європейського регіону, який включає Європу, Кавказ і Центральну Азію. На сьогодні її ратифікували біля 40 держав і Європейський Союз. Саме в цьому документі мабуть вперше на міжнародному рівні визначається таке поняття як громадськість, а саме:

-„громадськість” означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об’єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою.

-„зацікавлена громадськість” означає громадськість, на яку справляє або може справити вплив процес прийняття рішень з питань, що стосуються навколишнього середовища, або має зацікавленість в цьому процесі; для цілей даного визначення недержавні організації, які сприяють охороні навколишнього середовища та відповідають вимогам національного законодавства, вважаються такими, що мають зацікавленість.

Зауважимо, що НГО (в тому числі і українські) продовжують боротися за розвиток цього документу, за те щоб він відповідав на нові виклики сучасності. Так, у 2005 р. завдяки цій боротьбі Оргуську Конвенцію було доповнено пунктом про можливість одержання інформації та участі в прийнятті рішень з боку громадськості стосовно дозволів на вивільнення генетично змінених (модифікованих) організмів як в експериментальних, так і в комерційних цілях.

На нашу думку, для розвитку громадянського суспільства треба обрати шлях розповсюдження принципів Оргуської конвенції не тільки на екологічну, а й на інші сфери розвитку суспільства.

Можливо екологічним НГО судилося зіграти роль об’єднуючого ядра для всього неурядового сектору в плані його згуртування, структурування та цілеспрямування з метою просування суспільства до сталого розвитку. Об’єктивним обґрунтуванням цього процесу є екологічний імператив як основний дороговказ на цьому шляху.

Окремо треба сказати про необхідність обопільного тісного зв’язку між громадським рухом і наукою. Без постійної співпраці громадськості, НГО з наукою вона може стати безсилою, а НГО – неозброєними. Зміст діяльності НГО, які розуміють , що вона повинна визначатися в контексті руху до сталого розвитку, має спиратися як на досягнення класичних наук (природничих, технічних, суспільних, гуманітарних та інших), так, звичайно, і на інтегральну науку про розвиток суспільства в єдності його екологічного, соціального і економічного аспектів. Саме такий тип науки, на яку повинна спиратися практична діяльність суспільства, розвивається зараз у провідних наукових установах світу. Вкрай важливо, щоб фахівці із спеціальних дисциплін і вчені, які розробляють інтегральну науку, залучали до діяльності НГО. Така інтегральна наука, яка ґрунтувалася би на парадигмі сталого розвитку необхідна зокрема для подолання „синдрому Вавілонської вежі”, коли спеціальні дисципліни говорять на своїх досить розвинутих „мовах”, але відсутність спільної „мови” може знівелювати всі їх попередні досягнення.

Зі свого боку НГО повинні активізувати, а в багатьох випадках і формувати попит суспільства, окремих його верств і громад на наукові дослідження. Це має сприяти підтримці і розвитку необхідних для суспільства наукових установ і колективів. Взаємодія висококваліфікованих експертів, ефективних менеджерів, енергійних активістів – справжніх патріотів, спрямована на чітко визначені цілі сталого розвитку країни має стати значним внеском до перетворення країни на передову державу світу.

Не можна обминути той факт, що становлення і розвиток третього сектору суспільства супроводжується намаганнями представників його інших секторів розглядати НГО не як партнера, а в якості інструмента для досягнення власних цілей. Це може бути створення „кишенькового” псевдоНГО або використання реально діючої громадської організації. Такі структури вже не можуть належати до третього сектору, бо втрачають головну рису НГО — незалежність. Вони вже не здатні представляти громадськість, виконувати роль посередника у відносинах між громадянами і державними або бізнесовими структурами.

З історії відомо, що тоталітарні і авторитарні режими намагаються інтегрувати в свою державну систему існуючі громадські організації, або замінити їх на псевдоНГО, породжені самою системою. Так в 20-30 роки минулого століття в Італії, Німеччині, Португалії та деяких інших країнах Європи у подібні процеси були утягнуті ветеранські, жіночі, молодіжні, освітні, мистецькі, природозахисні та інші напрямки громадської діяльності. Схожий процес (з іншим політичним забарвленням) проходив в СРСР і в країнах „другого світу”, тобто соцтабору .Цілі цієї діяльності це – а)створення іміджу цивілізованої держави, б) каналізація потреб громадян в соціальній активності в потрібне для влади русло, в)можливість тотального контролю за проявами такої активності, г) використання подібних організацій як неурядових для внутрішньо — і зовнішньополітичної діяльності (наприклад в інформаційному або фінансовому плані ).

Зацікавленість бізнесових організацій у втягненні в свою орбіту або в утворенні сателітних НГО може полягати в наступному :а)одержання від них, або з їх сприяння документів для підтримки бізнесової діяльності (громадських експертиз, відозв, звернень, листів підтримки тощо ) б) використання їх для організації акцій (мітингів, пікетів, демонстрацій та ін.) на підтримку своїх дій, в)одержання через них фінансової і матеріальної підтримки, яка не призначена для бізнесових структур, г) здійснення незаконних фінансових оборотів через псевдо НГО.

Коли такі явища виявляються в країнах з традиційним третім сектором вони наражаються на різкий осуд суспільства навіть вживаються іронічні абревіатури таких структур:

BRINGO (Briefcase NGO) — «кишенькова НГО» — створюється політиками, комерційними або мафіозними структурами виключно для написання певних пропозицій органам влади;

CONGO (Commercial NGO) — «комерційна НГО» — створюється підприємцями для зменшення податків, отримання обладнання, допомоги для пошуку і підписання контрактів та лобіювання інтересів фірми в органах влади;

GRINGO або GONGO (Government NGO) — «провладна» НГО — створюється державними органами для імітації та управління громадською діяльністю;

MANGO (Mafia NGO) — «мафіозна НГО» — створюється криміналітетом для відмивання грошей, покращання іміджу «авторитетів», тиску на владу і прикриття злочинної діяльності;

MONGO (My own NGO) — «моя власна НГО» — створюється виключно для самовираження певної особи, або осіб;

PANGO (Party NGO) — «партійна НГО»- створюється політичною партією або блоком партій для пропаганди і лобіювання своїх інтересів на різних рівнях влади;

QUANGO (Quasi NGO) — «квазі НГО» — створюються державною структурою для імітації опозиційної діяльності та демонстрації її міжнародному співтовариству.

На жаль, такі процеси інтенсивно поширюються і в нашій країні. Вони завдають значної шкоди розвитку справжніх НГО.

Протидіяти цій небезпечній для розвитку громадянського суспільства тенденції може лише система заходів: а) удосконалення законодавства щодо об’єднань громадян; б) формування прозорої системи фінансування цих об’єднань; в) зміни у податковому законодавстві щодо сприяння доброчинності у бік НГО. Але прогрес у подоланні цієї проблеми залежатиме від рівня суспільного усвідомлення ролі і значення об’єднань громадян у розвитку країни.

Захист своїх прав і свобод неурядовими (громадськими) організаціями здійснюється шляхом захисту діяльності своїх членів, спрямованої на виконання статутних завдань, створення умов і організацію цієї діяльності, створення структур такого кількісного, якісного і організаційного формату, який би забезпечив оптимальний перебіг такої діяльності за умов необхідності досягнення певної мети. НГО (звичайно реальні і дійові) покликані створювати систему репрезентації суспільства перед владними установами.

Вже склалася досить потужна і впливова світова система НГО, діяльність яких спрямована на сприяння переходу суспільства на шлях сталого розвитку. Ця система виконує принаймні три важливі функції: 1) забезпечує взаємодію регіональних, національних і місцевих НГО, що уможливлює кумулятивний ефект у вирішенні актуальних завдань; 2) репрезентує громадськість перед урядовими і комерційними міжнародними організаціями; 3) „сертифікує” НГО щодо їх відповідності своєму статусу.

Серед мереж НГО які обстоюють необхідність реальних дій для переходу до сталого розвитку однією з найвпливовіших є Федерація самоврядних екологічних організацій „Друзі Землі” (FriendsoftheEarthInternational), до якої належать організації з 71 країни усіх частин світу та 21 міжнародна організація. До „Друзів Землі” можуть бути прийняті тільки загальнонаціональні організації, діяльність і досвід яких відповідає дуже високим критеріям, до того ж її членом може бути тільки одна організація з країни. Європейська мережа цієї Федерації –FriendsoftheEarthEurope – яку складають понад 30 національних організацій з усіх частин Європи є однієї з найпотужніших громадських сил які обстоюють принципи переходу до сталого розвитку. Серед пострадянських країн до „Друзів Землі” прийняті Україна, Грузія і країни Балтії. Нашу країну представляє там Українська екологічна асоціація „Зелений світ” –FriendsoftheEarthUkraine, яка є повним членом Федерації з 1995 року.

Потужним міжнародним громадським об’єднанням, який має на меті згуртування і спрямування громадян, громад, держав Північної півкулі у справі переходу суспільства до сталого розвитку є ANPED (Північний альянс за сталий розвиток). В ньому об’єдналося понад 100 організацій і 25 національних та регіональних мереж, в діють яких біля 2500 НГО. В цьому альянсі активно працюють декілька українських НГО, серед яких – Дніпропетровська обласна екологічна асоціація «Зелений світ» і Молодіжна екологічна ліга Придніпров’я (МЕЛП).

Федерація молодіжних екологічних організацій –YEE (Молодь і довкілля Європи) об’єднує молодь з 28 країн. ЇЇ мета- боротьба за сталий розвиток через вивчення природи та її активний захист. Нашу країну в цій федерації представляє МЕЛП.

Зазначимо, що до керівництва вище згаданих міжнародних громадських організацій обрано співробітників Інституту проблем природокористування та екології НАН України з огляду на поєднання їх наукових знань з активною громадянською позицією.

Активно працюють й інші міжнародні громадські організації, діяльність яких спрямована на сприяння вирішенню важливих проблем переходу суспільства до сталого розвитку. Так в мережі CAN (Мережа діяльності для захисту клімату) працюють 365 НГО з Європи, Америки, Азії і Африки). Прикладами регіональних міжнародних громадських організацій можуть бути EEB (Європейське Екологічне Бюро) до якого входять понад 140 НГО з країн Європейського Союзу і CEEWEB (Робоча група Центральної і Східної Європи за збільшення біорізноманіття), до якої залучено НГО з 20 країн (серед них і з України).Одна зі старіших міжнародних екологічних організацій GreenpeaceInternational (заснована у 1971 році) проводить кампанії спрямованні на подолання глобальних екологічних проблем. Грінпіс привертає увагу суспільства яскравими, часто театралізованими акціями, широко розповсюджуючи їх телеверсії по світу, а також виданням популярної літератури на різних мовах. Цією роботою займаються крім штаб-квартири в Амстердамі 27 національних і регіональних офісів Грінпісу по всьому світі, а також залучаються волонтери, які підтримують ці кампанії.

У 2001р неурядові громадські організації і партії, мета яких перехід суспільства до сталого розвитку, у складі 6 міжнародних федерацій і мереж, які представляють всі частини світу і 104 національних організацій з 81 країни всього світу зібралися у столиці Австралії Канберрі. Головними цілями цього конгресу було обговорення і прийняття документу під назвою „GlobalGreenCharter” (Глобальна Зелена Хартія), а також створення Всесвітнього Зеленого Інтернаціоналу (GlobalGreens). Його членами стали як НГО національного рівня, так і політичні партії, програми і діяльність яких ґрунтується на парадигмі сталого розвитку за умов екологічного імперативу.(Автору цих рядків випала честь представляти Україну під час обговорення і підписання документів цього конгресу).

Основну частина Хартії складають Принципи і Політичні дії. До розділу Принципи входять глави: Екологічна мудрість, Соціальна справедливість, Справжня демократія, Ненасильство, Сталість, Повага до різноманіття. Розділ Політичні дії складається з глав: Демократія, Рівність, Зміни клімату і енергетика, Біорізноманіття, Управління глобалізацією економіки на засадах сталості, Права людини, Їжа і вода, Планування на принципах сталості, Мир і безпека, Глобальна діяльність [5].

В цей час, наприкінці 2006 року, йде підготовка до Другого конгресу “GlobalGreens”. В значній мірі унікальність цієї організації полягає в тому, що на всесвітньому рівні задля спільної мети — переходу суспільства на шлях сталого розвитку об’єдналися громадські і партійні організації.

Політична партія є іншим, відмінним від неурядової (громадської) організації типом об’єднання громадян. Згідно з [2] політична партія – це об’єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формування органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі. В [6] політична партія визначається як зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах. Порівняння характеристик НГО і партій див. у таблиці.

Таблиця – Порівняння основних характеристик різних типів громадських об’єднань

Політичні партії як громадські об’єднання, діяльність яких базується на певному ідеологічному і політичному підгрунті почали розвиватися у 19-му столітті. До того партіями називалися групи прихільників того чи іншого клану або особи, які претендували на владу в країні (елементи різного бачення розвитку суспільства між деякими з цих груп стали помітними лише у 18-му столітті).

Становлення політичних партій як іманентної частини суспільства спричинено приходом індустріального етапу розвитку людства.

В економічному аспекті цьому етапові притаманне масове виробництво на базі машинних технологій, залучення до подібого виробництва більшості населення з усіх країн світу, випереджаючий розвиток видобувних галузей, важкої промисловості, енергетичних потужностей, транспортних інфраструктур.

В екологічному аспекті індустріальний етап проявився в різкому збільшенні масштабів використання природних ресурсів, розгляданні природи як невичерпного джерела для економічного зростання

Соціально-політичний аспект індустріального етапу виявився у прагненні різних категорій суспільства до різних цілей:

1а) буржуазії, яка була рушієм індустріальної революції-до скасування обмежень в промислово-торговій діяльності (заклик „laissezfaire” –„не заважайте діяти” став головною вимогою підприємців);

1б) найманого персоналу, який став масштабним реалізатором ідей цієї революції- до запровадження і захисту належної оплати своєї праці і високого рівня соціальних гарантій;

2. народів та етнічних груп, які перебували під управлінням іноплеменних імператорів- до ідентифікації і самовизначення, а тих, які були розділені-до об’єднання в єдиній державі;

3. релігійних громад — до державних гарантій вільного сповідування своєї релігії, а надто-до залучення її принципів до державної ідеології;

4. суспільства- до можливості обирати спосіб управління країною

4а) з гори або

4б) знизу.

На жаль межі цієї статті не дозволяють детально показати як саме перехід суспільства до індустріальної епохи визначив саме ці його прагнення. Та саме індустріальний тип економіки, який врешті решт визначається масштабом, способом і цілями залучення і використання природних, людських, технічних,наукових, інформаційних, фінансових і політичних ресурсів і зумовив формування шести політичних напрямків (відповідно названим вище суспільним прагненням: 1а) ліберальний, 1б) соціалістичний, 2) націоналістичний, 3) клерикальний, 4а) авторитарний, 4б) демократичний.

Отже в політичній практиці індустріальної епохи політичні партії утворюються і розвиваються на цих ідеологічних принципах- на одному з 1-4 або, частіше, на їх поєднанні.

Звичайно реальні політичні партії трактують ці принципи більш радикально або більш помірно і враховуть при цьому конкретні політичні і історичні умови своєї країни. Треба зазначити, що практика утворення політичних партій в процесі демократичних реформ в авторитарних монопартійних країнах часто перетворюється в привласнення кланом або олігархом популярного в світі партійного бренду, який ажніяк не відповідає ні складу, ні цілям зареєстрованої партії.Особливо це стало притаманним для пострадянських країн.

Перехід суспільства до постіндустріальної, інформаційної епохи викликає необхідність в розвитку інших політичних орієнтирів. Аналіз об’єктивних причин зміни соціально-політичної парадигми суспільства потребує окремих грунтовних досліджень. Тут ми лише окреслимо, що на порозі 21-го століття суспільство в розвинутих країнах досягло нового рівня соціально-економічного добробуту. Науково-технічний прогрес,економічні здобутки,ефективний менеджмент і розвиток освіти в цих країнах став передумовою різкого зростання попиту на самореалізацію у значних мас суспільства, а отже зростання і розширення їх потреб в плані безпеки, тривалості і якості життя, інформації, освіти, психологічного комфорту, дотриманні всіх прав і свобод з боку держави.В той же час на заваді реалізації цих прагнень все більш потужно постають такі бар’єри як зростання розриву в соціально-економічному рівні, а отже і в якості життя між народами провідних і економічно нерозвинутих країн і навіть між верствами суспільства в одній країні, надшвидке виснаження природних ресурсів і глобальні та регіональні екологічні проблеми, а також неспинна лавина тероризму.

Ідеології, які задоволняли потреби минулої, індустріальної епохи не можуть дати відповіді на ці нагальні виклики. Тому стало актуальним становлення і розвиток нового ідеологічного підгрунтя, яким має бути парадигма сталого розвитку. Відповіддю на виклик часу стали з політичного боку революційні події 1968 року у Європі (Франція, Чехословаччина), а з наукового- Доповіді Римського клубу. Такі різні за формою, вони були споріднені за суттю, бо заперечували існуючі методи управління державою, тип виробництва і споживання, ствердження, що економічне зростання є головним двигуном соціального прогресу. На базі цих політичних і наукових принципів зародилася і почала розвиватися ідеологія постіндустріальної епохи, яка одержала назву Зеленої (за кольором життя). По суті – це ідеологія сталого розвитку з чітко визначеним екологічним імперативом. Вона не відмітає ідеологічні здобутки індустріальної епохи, вбираючи до себе їх конструктивні елементи, але заперечує їх екстремальні аспекти. Так з ліберальної ідеології береться ідея свободи вибору самореалізації особистості, але заперечується „кривавий капіталізм”; з соціалістичної — ідея піклування держави про кожну людину, але заперечується „військовий комунізм”; з націоналістичної- патріотизм, гуртування суспільства навколо національної ідеї, але заперечує нацизм; з клерикальної- привнесення моралі і духовності в політику, але заперечує спекуляцію на релігійних почуттях, релігійний фундаменталізм в політиці; з авторитарної- необхідність компетентності, досвіду, певної централізації в управлінні державою, довіри до керівника, але заперечує диктатуру; з демократичної- необхідність участі всіх громадян у державних справах, але заперечує падіння до прірви безладу і охлократії. Зелена ідеологія наголошує на необхідності гармонізації відносин між суспільством і природою, між усіма суспільними групами на всіх рівнях і пропонує знімати протиріччя піднімаючи суспільство до рівня сталого розвитку.

Треба зазначити, що і партії індустріальної епохи заходилися дописувати до своїх програм рядки про екологію, а наразі деякі і про сталий розвиток. І це взагалі факт позитивний . Але тільки Зелена ідеологія покладає парадигму сталого розвитку в свою основу і чітко визначає необхідність екологічного імперативу.

Гадаємо, що в подальшому, за умов збереження людської цивілізації і розповсюдженні демократичних норм у суспільстві Зелена ідеологія поступово займе провідне місце в політичній системі країн. Можливо цю ідеологію втілюватимуть різні партії Зеленого спрямування, які відрізнятимуться лише тактичними ознаками. Але просування цієї ідеології потребує певної згуртованності відповідних політичних сил.

Перші регіональні партії Зеленого спрямування були засновані в березні 1972 р. в Австралії (Об’єданна тасманська група) і в Канаді (Мала партія).А вже в травні того ж року у Веллінгтоні (Нова Зеландія) було засновано першу в світі загальнонаціональну партію, яка спиралася на Зелені принципи. Це була Партія цінностей. Термін „зелений” по відношеннію до партії вперше застосували німецькі Зелені, Першою Зеленою партією в Європі в 1973 р. стала Екологічна партія (Велика Британія).А першим Зеленим парламентарієм був обраний у 1979 р. Даніель Брелаз (Швейцарія). Ще за 8 років до Самміту в Ріо-де-Жанейро, в 1984р. у м. Льеж (Бельгія) було засновано Координаційний рух Зелених Європи, ідеологічною основою якого стали принципи сталого розвитку.В 1993 р. на конференції у Фінляндії цей рух трансформувався у Європейську федерацію Зелених партій. А в 2004р. на когресі в Римі на його базі було створено Європейську Зелену партію. Однією з її засновників стала партія Зелених України (ПЗУ).

Ми тут приділили увагу зеленому кольору політичного спектру, тому що саме він відображає принципи сталого розвитку. А щодо аналізу діяльності тієї чи їншої партії або громадської організації, які декларють себе Зеленими, то це вже тема іншого дослідження.

Повернемося до діяльності українських об’єднань громадян в аспекті сприяння переходу суспільства до сталого розвитку, попередньо зауваживши наступне.

Для реалізації своїх програм НГО мають знайти ефективні методи і форми впливу на установи і осіб, які приймають рішення у всіх гілках і на всіх рівнях влади.

Треба завжди пам’ятати, що сталий розвиток і перехід до нього — це системні процеси з багатьма взаємопов’язаними компонентами. Тому обов’язково треба визначитися з пріоритетами при обранні проекту (або напрямку діяльності взагалі), з його місцем і масштабом в системі переходу до сталого розвитку , співвіднести форму і характер здійснення цього переходу зі своїми можливостями. На жаль, термін „сталий розвиток” вже надто забалакали і замість того, щоб визначити своє місце і масштаб у цьому процесі нерідко просто прив’язують згаданий вище термін до будь-якої поточної діяльності. Це інколи нагадує, як у відомі часи до звіту про будь — яку діяльність у нас ліпили комуністичну риторику. Часто-густо зустрічаєш і нерозуміння того, що діяльність у галузі сталого розвитку не починається тільки зараз на голому місці. Тому, гадаю, буде доречним окреслити деякі важливі події процесу участі української громадськості в розробці проблеми переходу до сталого розвитку. Звичайно, що це тільки риси до історії процесу.

Один з найперших громадських семінарів на цю тему було організовано Дніпропетровським „Зеленим Світом” (ДОЕА ЗС) в 1991р. Він відбувся на базі Інституту проблем природокористування і екології (ІППЕ) НАН України. Саме співробітники цього інституту, який по суті першим в Україні почав серйозно розробляти відповідну тематику стали ядром семінару. До нього почали залучати і представників інших секторів суспільства. Згодом почала діяти Комісія стійкого розвитку всієї Української екологічної асоціації „Зелений Світ” (УЕА ЗС), і поряд з Дніпропетровським запрацював і громадський науковий семінар у Києві. В центрі уваги були як теоретичні, так і практичні проблеми сталого розвитку — техногенно навантажених територій, великих міст, тощо. У 1994р. розпочав діяльність міжнародний семінар зі сталого розвитку, організований „Друзями Землі” Європи (Брюссельський семінар). До нього були запрошені провідні експерти з питань сталого розвитку з усієї Європи. Його головною метою було-напрацювання теоретичного і методичного матеріалу і рекомендацій для осіб, які приймають рішення в Європейському Союзі , в країнах-членах і кандидатах в члени ЄС. Представник України (голова вище згаданої Комісії „Зеленого Світу”) т пройшов ретельний відбір і взяв активну участь у роботі і підготовці документів семінару. І саме Україні було довірено провести один з перших міжнародних громадських семінарів зі сталого розвитку, в якому взяли участь представники як Заходу, так і Сходу Європи. (Цей кількаденний насичений семінар був організований в Дніпропетровську активістами ДОЕА ЗС і МЕЛП.у 1994р). Намагаючись розширити коло, залучених до процесу сприяння переходу до сталого розвитку, організатори запросили на семінар крім фахівців і громадських активістів представників влади, виробничників, бізнесменів, журналістів. Протягом кількох років роботи міжнародного і регіональних семінарів було підготовлена низка доповідей, серед яких : „ До сталої Європи”, „Енергетичні альтернативи для сталої Європи”, „Стале використання ресурсів в Європі”, методичні матеріали щодо досягнення місцевої сталості тощо. Поряд з загальноєвропейськими рекомендаціями у всіх експертами, які брали участь у семінарах, було детально проаналізована відповідна ситуація у країнах, які вони представляли, і надані відповідні рекомендації. Ці доповіді були представлені на загальноєвропейських конференціях, в яких брали участь відповідальні представники парламентів, урядів а також великого бізнесу і мас-медіа більшості європейських країн. На жаль, від України в цих заходах брали участь лише громадські експерти. І, певен, що коли б до наших рекомендацій тоді серйозно прислухалися можновладці багатьох проблем і помилок в розвитку економіки України можна би було запобігти.

В 1998 році у Дніпропетровську відбулася велика міжнародна конференція „Разом до сталого розвитку”. Її організатором була ДОЕА ЗС. Понад 100 її учасників з різних країн –громадські діячі, вчені, політики, урядовці, фахівці, представники численних НГО, журналісти, бізнесмени, студенти — зібралися разом, щоб обговорити на пленарних засіданнях і семінарах теоретичні і практичні проблеми переходу до сталого розвитку і шляхи їх вирішення.

Інформація, напрацьована на цій конференції — ідеї, методи, рекомендації тощо, а також зв’язки між людьми стали неабияким підґрунтям для діяльності учасників конференції в наступні роки.

Після цієї конференції починається практична робота НГО, пов’язана з подоланням основних перешкод переходу до сталого розвитку. Одним з таких прикладів можна вважати проект „Дослідження якості поверхневих вод у Дніпропетровській і Донецькій областях” (ДАНА). В цьому проекті, який виконувався МЕЛПом за участю НГО Дніпропетровської та Донецької областей і фахівців з Нідерландів при підтримці НГО „Мільєконтакт Ост Європа”, було об’єктивно проаналізовано стан поверхневих вод та донних відкладів у вищезгаданих областях. Ці результати було визнано достовірними і враховано у відповідних планах регіонального розвитку. Важливий внесок в такі плани був зроблений і проектом „Сталий розвиток Придніпровського регіону. Стратегія, індикатори і плани місцевих дій”( 2001-2002 рр.). Цей проект також реалізовував МЕЛП за участю НГО міст Дніпропетровська, Кривого Рогу, Нікополю, Жовтих Вод, Павлограду.

Нові можливості реального втілення своїх пропозицій екологічні НГО одержали після входження представників партії Зелених України (ПЗУ), яку започаткувала УЕА ЗС в 1991 році, до складу Верховної Ради України третього скликання. В той час однією з перешкод на шляху переходу України до сталого розвитку була відсутність відповідної офіційної Концепції, яка б грала роль рамкового закону. На жаль, одна з наукових установ, якій адміністративним шляхом були виділені кошти на підготовку такого законопроекту, не впоралася з цим завданням, про що свідчила негативна думка як відповідних Міністерств та профільних Комітетів Верховної Ради (ВР), так і громадських організацій. Тому з ініціативи Зелених Комітетом з екологічної політики була зібрана робоча група з науковців, урядовців та представників НГО міст Києва і Дніпропетровська. Ця група в стислий термін, врахувавши розробки українських науковців і експертів НГО, підготувала на громадських засадах новий варіант Концепції, яка була схвально прийнята всіма профільними Міністерствами та Комітетами ВР. Та цей законопроект, не зважаючи на відсутність принципових критичних зауважень при обговоренні, не зібрав відповідної кількості голосів у сесійному залі.

Іншим характерним прикладом участі екологічних НГО у законотворчому процесі є їх заангажованість у одну з наріжних проблем сталого розвитку — проблему біобезпеки. У 2001 році певна група депутатів ВР намагалася шаленими темпами протягнути законопроект, який фактично уможливлював безконтрольне постачання і розповсюдження генетично модифікованих (змінених) організмів (ГМО) в Україні. Проти цього рішуче виступили представники фракції Зелених. І саме НГО разом з представниками фракції Зелених буквально за дві доби розповсюдили серед депутатів в день голосування лист , який був підписаний десятками керівників неурядових організацій та пояснював неможливість прийняття цього законопроекту, його несумісність з ідеологією сталого розвитку. Разом з цим депутатам була передана відповідна література, підготовлена НГО.В результаті законопроект було відхилено.Відразу після цього за ініціативою ПЗУ та УЕА ЗС була створена робоча група, яка складалася з представників НГО, для сприяння підготовці ефективного законопроекту про біобезпеку. Рішенням Комітету з екологічної політики ВР України ця група одержала офіційний статус і регулярно збиралася на засідання в приміщенні ВР України. Врешті решт було підготовлено новий законопроект про біологічну безпеку, який відповідав усім принципам екологічно сталого розвитку. Але впливові політичні сили так і не допустили до обговорення цей вже зареєстрований і схвалений Юридичним управлінням ВР проект. Вже на ВР четвертого скликання за відсутності Зелених було знову витягнуто з шухляди на голосування старий, дещо модернізований проект закону, проти якого виступала громадськість. І лише активні дії екологічних НГО та ПЗУ (видання й розповсюдження брошур, організація та проведення Круглих столів, акції, пікетування, агітаційні походи, екологічні марафони) призупинили просування цього законопроекту у Верховній Раді. А деякі місцеві Ради навіть проголосили свої території вільними від ГМО.

Слід відзначити активну видавничу роботу з проблеми сталого розвитку і пов’язаних з нею питань, яку виконували в цей час такі НГО, як „Україна. Порядок Денний на 21 століття”, Інститут сталого розвитку, УЕА ЗС, МЕЛП, „Зелене досьє”, Всеукраїнська екологічна ліга та ін.

У 2002 році у Києві був заснований Міжнародний центр екологічно сталого розвитку, техногенної безпеки і нових технологій „Екостар”. Мета цього міжнародного НГО, до якого входять представники таких розвинутих країн, як Франція, Німеччина, Канада — сприяння взаємодії українських та закордонних вчених, фахівців і небайдужої громадськості, спрямованої на перетворення України на державу, екологічно безпечну для свого та інших народів. Серед діяльності, яку здійснює „Екостар” , слід відзначити організацію експедицій міжнародних фахівців до Чорнобильської зони з метою прогнозування її впливу на довкілля та здоров’я населення. Вкрай важливим був і цикл конференцій, організований „Екостаром” разом з посольством Франції в Україні, на тему сталого розвитку та його важливих компонентів – стану води, біобезпеки та біорізноманіття. Результати конференцій було надруковано виданнями на французькій та українській мовах.

Важливим заходом по залученню НГО до участі у вирішенні проблеми переходу України до сталого розвитку і підвищення їх впливу на осіб, які приймають рішення, стала низка регіональних і Всеукраїнська конференція, присвячених підготовці до Конференції європейських міністрів довкілля в Києві. Непересічну роль на ній зіграло звернення НГО з багатьох країн Європи до учасників цієї конференції про необхідність жорсткого контролю над розповсюдженням ГМО. Цей документ було підготовлено громадським семінаром, який був організований МЕЛПом та УЕА ЗС паралельно конференції і реально вплинув на її учасників.

Досі точиться боротьба навкруги Концепції переходу України до сталого розвитку. Треба надати належне ІППЕ НАН України, який за 15 років роботи в цій галузі розробив фундаментальні й теоретичні засади цього процесу та систему практичних рекомендацій. Він організував і провів з 2001 року на своїй базі три Міжнародні науково-практичні конференції, де значне місце приділялось цьому питанню. Крім того, цим Інститутом було проведено три молодіжні міжнародні науково-практичні конференції. І на всіх цих конференціях, де розглядалися проблеми переходу до сталого розвитку, до участі були запрошені і активно працювали НГО.

Матеріал, напрацьований науковцями та експертами НГО, одержав високу оцінку не тільки в Україні, а й за її межами. Незважаючи на це, вітчизняні можновладці як законодавчої, так і виконавчої влади, не змогли ефективно використати ці надбання. До того ж, вкрай не прозоро виділяються кошти на розробку матеріалів щодо сталого розвитку. Все це спричинило брак необхідних державних законодавчих та виконавчих документів з найважливішого фундаментального питання розвитку України. В той же час деякі наукові установи і громадські організації, де є відповідні фахівці продовжують на громадських засадах змістовну роботу над вирішенням цієї проблеми.

Громадянське суспільство в Україні лише формується. Тому на шляху об’єднань громадян до реальної і ефективної участі у прийнятті відповідальних рішень стоїть ще чимало перешкод. Зазначимо тут деякі з них.

Проблема корупції. Ця «чума суспільства» звичайно не обминула і громадські організації. Враховуючи невідпрацьованість системи їх фінансування, відсутність реальної матеріальної підтримки з боку населення, непевну, вкрай обмежену і часто лише формальну підтримку державних структур, громадські організації можуть фактично сподіватися лише на гранти-як правило іноземні або міжнародні, а також на спонсорів. Звичайно можливості грантових програм розраховані лише на відносно невелику кількість організацій і, як правило, на дуже обмежений час. Крім того ці програми зазвичай формуються за межами нашої країни і не рідко не враховують місцевих обставин і приоритетів. А спонсорство, буває, полягає у використанні імені та іміджу громадської організації для виришення проблем у власних інтересах. Є випадки, коли ці відносини переростають у системну корупцію.

Проблема клановості. Проявляється в намаганні деяких груп монополізувати певний напрямок діяльності з метою контролю над ним. Серед цих напрямків в минулому можно було назвати розробку принципів переходу до сталого розвитку, Зараз таким напрямком є екологічний аудит, до участі в якому під штучними приводами не допускаються кваліфіковані представники міжнародно визнаних українських НГО за гіркою іронією саме тих, які були ініціаторами впровадження екологічного аудиту в Україні.

Проблема ангажованості засобів масової інформації (ЗМІ). Як відомо, місія ЗМІ полягає в об’єктивному і повному інформуванні суспільства про події, які відбуваються як в середині країні, так і закордоном. На жаль, ще не зформувався потужній попит суспільства на таку інформацію. І це, на наш погляд, основна причина того, що практично кожний ЗМІ створює перед суспільством ту чи іншу картину подій залежно від джерела його фінансування. Тому мусимо констатувати, що уява пересічних громадян України і навіть частини суспільства, яка дійсно цікавиться суспільним життям, про діяльність об’єднань громадян-як НГО, так і партій наразі є неповною і викривленою.

Якщо ці та інші перешкоди викликатимуть у дійсних активістів не розпач і бажання залишити громадську діяльність, а прагнення зробити висновки і накреслити шляхи вирішення проблем; якщо кількість таких активістів сягне певної „критичної маси”; якщо, нарешті, серед громадян України буде неухильно зміцнюватися думка про те, що основою прогресу країни і добробуту її мешканців має бути не діяльність окремого вождя , а усвідомлення і виконання кожним членом суспільства своєї ролі в розбудові держави – тоді шлях до створення громадянського суспільства, шлях до сталого розвитку України буде відкрито.

Висновки:

1.Громадянське суспільство є іманентним елементом сталого розвитку країни.

2.Встановлення громадянського суспільства передбачає його законодавчо підтриману структурованість, яка зумовлена об’єднаннями громадян.

3.Найважливішими передумовами встановлення громадянського суспільства є розвиток таких об’єднань громадян як неурядові (громадські) організації (НГО) і політичні партії.

4.Місія НГО полягає у формуванні і забезпеченні зв’язку між громадським та іншими (державними, бізнесовими) секторами суспільства. НГО мають бути незалежними а їх діяльність повинна спиратися на наукові результати.

5.Кількісний і якісний розвиток міжнародних громадських мереж є важливим чинником переходу цивілізацій на шлях до сталого розвитку.

6.Безпосередній вплив на розробку і реалізацію державної стратегії розвитку можуть справляти політичні партії.

7.Найбільш ефективним чинником сприяння переходу суспільства до сталого розвитку можуть стати партії, діяльність яких базуються на постіндустріальній ідеології.

8.Об’єднання громадян в Україні вже мають реальний досвід і приклади успішної діяльності в галузі сприяння переходу до сталого розвитку.

9.Головними перешкодами на шляху формування громадянського суспільства в країні є корупція, клановість і заангажованість засобів масової інформації.

10.Темпи становлення громадянського суспільства залежать від кількості активних освідчених патріотично налаштованих відповідальних громадян в країні.

Перелік посилань:

1. Шапар А.Г. Природні та соціальні передумови сталого розвитку // Екологія і природокористування. – Дніпропетровськ, 2005 – Вип.8. – С.6-11.

2. Закон України „Про об’єднання громадян”// Відомості Верховної Ради, №34, 1992 (зі змінами).

3. Програма дій „Порядок денний на ХХІ століття”. – К.: Інфраструктура, 2000. – 359 с.

4. Конвенция о доступе к информации, участие общественности в процессе принятия решений и доступе к правосудию по вопросам, касающимся окружающей среды // Сборник международных конвенций в области охраны окружающей среды. – Львов, Экоправо, 1999. – С. 83-101.

5. The Glolal Greens. – Canberra, the Australian Greens and the Green Instilute, 2001. – 266 p.

6. Закон України „Про політичні партії в Україні” / Відомості Верховної Ради, №23, 2001 (зі змінами).

10 грудня відбудеться семінар «Оптимізація життя» 

вул. Московська, 6, актовий зал, 13.00 — 15.00

10 грудня, о 12 годині в актовому залі за адресою вул.Московська 6, ДОЕА “Зелений Світ” проводитиме церемонію нагородження переможців за участь у конкурсі “Зелена енергетика-основа енергетичної безпеки країни.Формування соціального запиту” в рамках проекту “Чиста енергія: партнерство для майбутнього Дніпропетровщіни” за підтримки Посольства Швейцарії в Україні.

До участі запрошуються учасники тренінгу та зацікавлені журналісти

Висновки тимчасової робочої групи Громадської ради при МВС України з вивчення подій, що мали місце 27.11.2011 року в місті Донецьку, під час зібрання біля будівлі управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, вул. Університетська, 91

Розділ A

Вступ

0.1. 29.11.2011 року на засіданні Правління Громадської ради при МВС України було створено тимчасову робочу групу (далі — ТРГ) з вивчення подій, що мали місце 27.11.2011 року в місті Донецьку, під час зібрання у формі наметового містечка біля будівлі управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, вул. Університетській, 91 (далі — акція протесту). Розглядалася акція протесту, організована Донецькою обласною організацією Всеукраїнської громадської організації інвалідів Чорнобильської катастрофи «Чорнобиль-Єдність» та Донецькою міською організацією Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» (далі — чорнобильці).

0.2. Затверджено персональний склад ТРГ:

- Захарченко Михайло Миколайович;

- Каменєв Михайло Володимирович — секретар ТРГ;

- Мартиненко Олег Анатолійович;

- Сафоненко Андрій Олександрович — заступник голови ТРГ;

- Чемерис Володимир Володимирович — голова ТРГ.

0.3. 30.11.2011 року члени ТРГ виїхали до Донецька, де провели низку зустрічей з учасниками акції протесту – чорнобильцями, начальником Донецького міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області полковником міліції Сєднєвим Юрієм Володимировичем (далі — полковник міліції Сєднєв), зібрали документи, які стосуються названих подій.

0.4. ТРГ розглядала відповідність дій міліції принципам дотримання прав людини і громадянина та вивчала їх з точки зору Конституції України, законодавства України, Конвенції із захисту прав людини та основних свобод, рішень Конституційного Суду України та рішень Європейського суду з прав людини, які є, згідно з українським законодавством, джерелом права в Україні.

0.5. Обставини, які ТРГ не могла з’ясувати в силу обмеженості своїх повноважень (наприклад, різні учасники подій давали прямо протилежні свідчення), ТРГ не брала до уваги.

Розділ B

Загальний аналіз подій

І. КОНТЕКСТ ПОДІЙ

1.1. 8 листопада 2011 року чорнобильці прийшли до прокуратури Донецької області з документами, що підтверджують факт невиконання рішення судів про виплату у повному обсязі пенсій.

1.2. 14 листопада чорнобильці ввійшли до актової зали управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, розмістилися там і розпочали голодування.

1.3. 16 листопада чорнобильці, які перебували в актовій залі управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, звільнили зал. Як розповіли чорнобильці, вони домовились з в. о. начальника управління Пенсійного фонду України в Донецькій області Олегом Ватуліним (попередній начальник подав у відставку одразу ж після початку акції чорнобильців) про те, що управління Пенсійного фонду України в Донецькій області відкликає з судів першої та другої інстанцій подані заяви щодо роз’яснення порядку нарахування пенсій.

1.4. Як засвідчили чорнобильці та начальник Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області полковник міліції Сєднєв, голова Донецької обласної державної адміністрації Андрій Шишацький того ж дня звернувся до місцевого управління Міністерства надзвичайних ситуацій, аби воно надало чорнобильцям великий намет, генератор електричного струму та пічку типу «буржуйка». Що й було зроблено.

1.5. ТРГ спеціально не досліджувала перебіг подій, які передували рішенню суду про заборону акції чорнобильців. У звіті ці події викладені в тому вигляді, як їх подали найбільші та найавторитетніші електронні ЗМІ України, в яких відображено позиції як чорнобильців, так і представників виконавчої влади (різниця між їхніми версіями практично відсутня), лише для розуміння контексту.

ІІ. ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ.

2.1. За свідченнями як представників МВС, так і чорнобильців, 22 листопада до наметового містечка чорнобильців прийшли представники пожежної служби МНС. Вони склали акт про те, що у одному з наметів (не найбільшому, що був наданий МНС, а в наметі одного з чорнобильців) знаходяться два газових балони, про що було складено акт № 822 від 22.11.2011 Держтехногенбезпеки. Окрім цього, вибухонебезпечних і займистих речовин у наметовому містечку чорнобильців знайдено не було. Газові балони одразу ж були винесені за межі містечка.

2.2. 22 листопада Донецьке міське управління ГУМВС України в Донецькій області спрямовує на ім’я міського голови Донецька Лук’янченка О.О. листа, в якому йдеться, що «згідно інформації, отриманої з мережі Інтернет наступний вибух відбудеться в м. Донецьк». У цьому листі полковник міліції Сєднєв просить «вирішити питання в судовому порядку, щодо заборони проведення зазначеного та інших масових заходів на території м. Донецьк, до поліпшення оперативної обстановки в місті» (правопис оригіналу збережено).

2.3. 22 листопада Донецький міськвиконком подає позов до Донецького окружного адміністративного суду про припинення акції протесту-голодування ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС біля будівлі обласного управління Пенсійного фонду через можливий теракт. До позову долучається згаданий лист Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області за підписом полковника міліції Сєднєва.

2.4. О 01:55 23 листопада Донецький окружний адміністративний суд задовольняє позов Донецького міськвиконкому і постановляє: «Встановити обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання шляхом заборони Донецькій обласній організації Всеукраїнської громадської організації Інвалідів Чорнобильської катастрофи «Чорнобиль-Єдність», Донецькій міській організації Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз Чорнобиль України» та організованим ними групам осіб проведення акцій протесту, пікетування, інших масових заходів в м. Донецьку за адресою 83073, місто Донецьк, вулиця Університетська, № 91 (сквер головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області) згідно заявок, поданих 10 листопада 2011 року та 27 вересня 2011 року відповідно» (правопис оригіналу збережено). Представник відповідача Микола Гончаров не бере участі в судовому процесі за станом здоров’я, у зв’язку з чим подає клопотання про перенесення судового розгляду, яке судом відхиляється.

2.5. Увечері 24 листопада до наметового містечка прибувають представники виконавчої служби Донецького управління юстиції та зачитують рішення суду про заборону акції. Чорнобильці відмовляються підписувати акт (представник відповідача Микола Гончаров був відсутній). Виконавці повідомляють, що перебування чорнобильців на акції протесту є незаконним і йдуть з місця проведення зібрання.

ІІІ. ПОДІЇ 27 ЛИСТОПАДА.

3.1. 27 листопада полковник міліції Сєднєв, отримавши повідомлення від місцевого управління МНС про те, що вони мають намір забрати намет, генератор та пічку «буржуйка», які належать МНС, прибуває близько 19:00 до наметового містечка чорнобильців, де керує діями міліції.

3.2. 27 листопада намет демонтують представники МНС у цивільному одязі. У наметовому містечку знаходились, за словами полковника міліції Сєднєва, 10 міліціонерів і один міліціонер знаходився у замкненому зсередини приміщенні управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Представники виконавчої служби на місці акції протесту були відсутні.

3.3. За словами полковника міліції Сєднєва, представник МНС, який знаходиться ззовні намету, повідомляє чорнобильців, що МНС демонтуватиме намет. За словами чорнобильців, жодного повідомлення не було.

3.4. Чорнобильці стверджують, що люди в цивільному погрузили намет у автомобіль марки «Камаз» без номерних знаків.

3.5. Після демонтажу намету учасника голодування Геннадія Конопльова без ознак життя відносять до автомобіля «швидкої допомоги», що чергує на місці акції протесту.

3.6. Чорнобильці, отримавши повідомлення, що Геннадій Конопльов помер, блокують автомобіль «швидкої допомоги». Міліція впродовж декількох хвилин розблоковує проїзд для автомобіля «швидкої допомоги».

Розділ C

Висновки ТРГ. Резюме

4.1. Чи було зібрання чорнобильців мирним: так.

4.2. Чи були підстави у полковника міліції Сєднєва просити у листі на ім’я міського голови Донецька Лук’янченка О.О. заборони всіх мирних зібрань у Донецьку: ні.

4.3. Чи був демонтаж намету на акції протесту чорнобильців виконанням рішення суду про заборону мирного зібрання: ні.

4.4. Чи забезпечила міліція належне інформування чорнобильців про демонтаж намету: ні.

4.5. Чи були в автомобіля марки «Камаз» на місці подій номерні знаки: невідомо, слід додатково встановлювати обставини.

4.6. Чи мав право полковник міліції Сєднєв здійснювати свої прямі службові обов’язки 27.11.2011 року близько 19:00 на місці акції протесту: невідомо, слід додатково встановлювати обставини.

4.7. ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК: Органи внутрішніх справ Донецької області та міста Донецьк не надали достатніх та переконливих доказів того, що смерть Геннадія Конопльова настала не в результаті дій працівників МНС чи МВС під час демонтажу намету на акції протесту чорнобильців 27 листопада 2011 року.

Розділ D

Висновки ТРГ. Аналітична записка

5.1. Чи було зібрання чорнобильців мирним?

5.1.1. На думку полковника міліції Сєднєва, що була висловлена членам ТРГ, акція протесту не було мирною оскільки за час її проведення були факти захоплення чорнобильцями актової зали управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, погрози міліціонерам з боку чорнобильців та блокування чорнобильцями автомобіля «швидкої допомоги».

5.1.2. Захоплення актової зали управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не може характеризувати дане зібрання як немирне, оскільки було складовою іншого зібрання. Взагалі присутність людей в приміщеннях органів влади не є злочином чи правопорушенням. Можливість проведення мирних зібрань у публічних місцях, зокрема в приміщеннях органів влади гарантована міжнародними нормами та стандартами.

5.1.3. Не було надано жодних доказів наявності погроз з боку учасників зібрання в бік працівників міліції. У випадках погроз міліціонери зобов’язані складати протоколи про правопорушення, чи злочин. Також не надано жодних відеозаписів на підтвердження цих слів.

5.1.4. Окремо слід відзначити, що мирне зібрання за міжнародними нормами може дратувати чи ображати певних осіб. І це не є підставою для визнання його немирним, припинення чи заборони.

5.2. Чи були підстави у полковника міліції Сєднєва просити у листі на ім’я міського голови Донецька Лук’янченка О.О. заборони всіх мирних зібрань у Донецьку?

5.2.1. Полковник міліції Сєднєв звернувся до міського голови Донецька Лук’янченка О.О. з проханням заборонити через суд усі мирні зібрання в місті Донецьку фактично на невизначений період, оскільки прохання містило формулювання «до покращення оперативної обстановки».

5.2.2. Підстави для судової заборони всіх мирних зібрань, викладені в листі, недостатньо деталізовані, слабоаргументовані.

5.2.3. У тексті листа відсутній прямий логічний зв’язок між повідомленням в Інтернеті про підготовку до терористичного акту та необхідністю через суд заборонити всі мирні зібрання в місті Донецьку, зокрема й акцію протесту чорнобильців.

5.2.4. У тексті листа відсутня інформація про реальну небезпеку конкретно для акції протесту чорнобильців.

5.2.5. Посилання на порушену УСБУ в Донецькій області кримінальну справу за статтею 258 КК України на підставі повідомлення про підготовку до терористичного акту — не є достатньою підставою для звернення до органів місцевої влади з проханням заборонити мирні зібрання.

5.2.6. Полковник міліції Сєднєв не мав права звертатися до міського голови Донецька Лук’янченка О.О. з проханням через суд заборонити всі мирні зібрання на території міста Донецька.

5.3. Чи був демонтаж намету на акції протесту чорнобильців виконанням рішення суду про заборону мирного зібрання?

5.3.1. На МНС та МВС законом не покладено функції примусового виконання рішення суду.

5.3.2. І полковник міліції Сєднєв, і чорнобильці заявили, що представників виконавчої служби впродовж 27 листопада 2011 року на місці акції протесту не було.

5.3.3. Враховуючи, що судові виконавці під час демонтажу намету не були присутні, можна впевнено зробити висновок, що дії, здійснені представниками влади 27 листопада 2011 року на акції протесту чорнобильців не були виконанням рішення суду про заборону мирного зібрання.

5.3.4. За словами полковника міліції Сєднєва, намет демонтували представники МНС з ініціативи ГУ МНС України в Донецькій області, посадові особи якого, знаючи про судову заборону мирного зібрання, намагалися шляхом демонтажу намету повернути до МНС майно, що було надано чорнобильцям у тимчасове користування.

5.3.5. Будь-які заяви представників органів влади щодо виконання МНС чи МВС рішень суду про заборону мирних зібрань (такі, як http://www.unian.net/ukr/news/news-471020.html, http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/1288322) є неправдивими та такими, що суперечать українському законодавству.

5.4. Чи забезпечила міліція належне інформування чорнобильців про демонтаж намету?

5.4.1. Чорнобильці стверджують, що жодного попередження про демонтаж намету ні з боку працівників МВС, ані з боку представників МНС не було.

5.4.2. Полковник міліції Сєднєв стверджує, що чорнобильців про демонтаж намету безпосередньо на місці попередив представник МНС. Про попередження через звукопідсилювальну апаратуру зазначено не було.

5.4.3. Міліція не повідомила належним чином чорнобильців про демонтаж намету.

5.5. Чи були в автомобіля марки «Камаз» на місці подій номерні знаки?

5.5.1. Чорнобильці стверджують, що демонтований намет та інші вилучені предмети були завантажені на автомобіль марки «Камаз», що не мав номерних знаків.

5.5.2. Полковник міліції Сєднєв повідомив, що не звертав уваги на автомобіль марки «Камаз», що був поруч з акцією протесту, а на місці подій був працівник ДАІ.

5.5.3. Сам факт прибуття на місце події автомобілю без номерних знаків є порушенням, передбаченим ст. 121 КУпАП (Порушення водієм правил керування транспортним засобом, правил користування ременями безпеки або мотошоломами), що тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

5.5.4. Працівники міліції в разі наявності автомобіля без номерних знаків мали вжити наступних заходів реагування згідно п. 5 ст. 10 ЗУ «Про міліцію»:

1. встановити власника транспортного засобу;
2. перевірити транспортний засіб як потенційно небезпечний об’єкт, що може бути використаний, згідно повідомлень працівників СБУ та ОВС, для вчинення терористичного акту в умовах великого скупчення людей;
3. унеможливити пересування транспортного засобу без номерних знаків;
4. при наявності водія або власника транспортного засобу скласти протокол про адміністративне порушення;
5. у разі неможливості встановити власника або відсутності водія вжити заходів щодо поміщення транспортного засобу на штрафний майданчик.

5.5.5. Враховуючи вищезазначене, невідомо, чи були в автомобіля марки «Камаз» на місці подій номерні знаки, чи ні. Слід додатково встановлювати обставини.

5.6. Чи мав право полковник міліції Сєднєв здійснювати свої прямі службові обов’язки 27.11.2011 року близько 19:00 на місці акції протесту?

5.6.1. Невідомо, чи був виданий наказ про те, що полковник міліції Сєднєв мав керувати діями міліції під час демонтажу намету на акції протесту чорнобильців 27.11.2011 року.

Розділ E

Перелік запитань та рекомендацій до МВС України

6.1. ТРГ звертається до управління ДАІ у Донецькій області з проханням надати інформацію про наявність та тип (згідно з ДСТУ 4278:2004) номерних знаків на автомобілі марки «Камаз».

6.2. ТРГ звертається до Головного управління МВС України в Донецькій області з проханням надати інформацію про те, чи був виданий наказ про те, що полковник міліції Сєднєв мав керувати діями міліції під час демонтажу намету на акції протесту чорнобильців 27.11.2011 року.

6.3. ТРГ рекомендує МВС України з метою докладного вивчення подій на акції протесту чорнобильців 27.11.2011 року створити тимчасову робочу групу за участю представників МВС України, Громадської ради при МВС України (зокрема членів ТРГ) та громадськості.

6.4. ТРГ закликає МВС України та його підрозділи в Донецькій області надати достатні та переконливі докази того, що смерть Геннадія Конопльова настала не в результаті дій працівників МВС під час демонтажу намету на акції протесту чорнобильців 27.11.2011 року.

Голова ТРГ                                                                                                     Володимир ЧЕМЕРИС

Секретар ТРГ                                                                                                   Михайло КАМЕНЄВ