На прохання редакції журналіст Олег Ільїн зустрівся з народним депутатом останнього скликання, доктором наук в галузі сталого розвитку,засновником міжнародної науково-експертної Громадської організації «Ecostar» Віктором
Борисовичем ХАЗАНОМ. До вашої уваги пропонуємо запис бесіди:

– Що являє собою «Ecostar» і з якою метою створено цю організацію?

– Це громадська організація. Закон України визначає громадську організацію як об’єднання громадян з метою захисту своїх прав. На жаль, в нашій свідомості ще побутує радянське розуміння таких структур як покликаних реагувати на звернення громадян. Справжнє ж місце громадської організації, її ефективна роль у суспільстві
– роль посередника у взаємодії влади і суспільства.
«Ecostar» – об’єднання науковців, які прагнуть донести суспільству і владі свій незалежний погляд з питань сталого розвитку й екологічної безпеки.
– До речі, як на мене, саме незаангажованого, незалежного погляду в Україні бракує мало не в усіх галузях…

– Я про це весь час і кажу! Академія наук також не може дати незалежних оцінок. Ця поважна наукова установа є частиною державної системи й вибудувана за принципом вертикалі. Саме потреба незалежної оцінки господарської діяльності привела мене до думки створити таке об’єднання.
Серед моїх друзів багато визначних вчених з різних країн світу. Це фізики,екологи, інші фахівці. Метою нашого згуртування є, перш за все, внутрішня й зовнішня екологічна безпека України.
Ми прагнемо виявляти й пропонувати до впровадження нові безпечні технології в різних галузях виробництва. За нашим задумом «Ecostar» має бути науковоприкладною відповіддю на виклики післячорнобильської доби.
– Вчені з яких країн входить до організації?

– В «Ecostarі» співпрацюють вчені з Канади, Сполучених Штатів Америки, Німеччини, Швеції, Франції,Польщі. Відділення нашої організації активно працюють у цих країнах. Зараз наше відділення відкривається в Ізраїлі.
– Це дуже добре. Наскільки менівідомо, єврейська держава має значний досвід у вирішенні питань екологічної безпеки…

– Саме так! Я спілкувався з колегами в університеті Єрусалима. Справді,рівень і фундаментальних і прикладних
досліджень в галузі екобезпеки в Ізраїлідуже високий. До речі, всі дослідження єврейських вчених спрямовані на раціональне й безпечне використання досить складних природних умов країни.
Та повернімось до «Ecostar». Хочу сказати кілька слів про наші здобутки.
Найперше, про що хочеться сказати, це наукове освоєння Чорнобильської зони.
Там працює багатопрофільна моніторингова лабораторія. Я започаткував екскурсії до Чорнобиля. На жаль, зараз цей проект викривлено. Йшлося про екскурсії для науковців. Не про людей, які представляють інтереси тих чи інших фірм. Проведенням екскурсій займається одна-єдина людина. Тобто проект немає жодної комерційної мети. Ми зустрічали пропозиції про створення спеціального відділу в міністерстві. Однак наша мета – не заробляти гроші на національній трагедії. Нагальна потреба об’єктивного спостереження за розвитком ситуації на теренах, прилеглих до АЕС, приводить туди багатьох незалежних науковців.
Хочу сказати про спільний українсько-французький проект. Через посольство Французької Республіки ми зв’язалися з провідними науковцями цієї країни й видали двотомник праць французькою й українською мовами. Збірка містить дослідження з питань генетично модифікованих організмів, екологічної безпеки, сталого розвитку та ін.
Наступним важливим чинником діяльності «Ecostar» є проведення наукових конференцій з питань фундаментальної
науки. Наш основний, так би мовити, ідеологічний принцип полягає в тому, що прийняття управлінських рішень має ґрунтуватися на досягненнях фундаментальної науки. Тож ми провели дві конференції з питань фундаментальних досліджень у фізиці. Перша була, скоріше, невеликим семінаром. Тоді ми зібрали близько сорока науковців. Друга стала по-справжньому представницькою. В її роботі взяли участь кілька сот вчених з багатьох країн.
Зауважу, що для проведення таких форумів ми залучаємо лише власні кошти. Це певною мірою, пересторога,
що дозволяє зберігати неупередженість досліджень і незалежність їхніх результатів. Наголошую на тому, що ми не залучаємо жодної копійки державних коштів.
«Ecostar» сьогодні залишається однією з небагатьох по-справжньому незалежних науково-експертних організацій. Дотепер ми не маємо спеціального штату працівників.
Однак професійне й кваліфіковане поширення інформації потребує залучення відповідних і людських, і матеріальних ресурсів. Нам під силу вирішення цих нагальних організаційних питань.
– Вікторе Борисовичу, останнім часом виникають нові проекти й ідеї стосовно охорони довкілля.
Якої Ви думки про «Екологічну Конституцію Землі»?

– Я підтримую все, що може мати позитивний вплив на вирішення проблем сьогодення. Однак, слід розуміти, що за своєю суттю й спрямуванням подібний проект є радше в позитивному значенні слова пропагандистським, ніж прикладним. Досвід останніх десятиліть приводить до невтішних висновків. Міжнародні домовленості стосовно захисту довкілля досягаються дуже важко й виконуються вельми неохоче. Згадаємо той самий «Кіотський протокол», навколо якого точаться постійні суперечки. Його досконалість також викликає цілком обґрунтовані сумніви. Ні для кого не секрет, що наша держава продає квоти на шкідливі викиди через згортання виробництв, а не завдяки впровадженню досконалих сучасних технологій в металургії та хімічній промисловості.
Мушу сказати, що міжнародні документи з питань захисту довкілля не мають достатнього спонукального впливу ні на уряди, ні на промислові кола. То й прийняття «Екологічної Конституції Землі» як документа правового, я вважаю, неможливим через значні культурні й законодавчі розбіжності в практиці країн світу.
Та цей проект може відіграти значну позитивну роль тим, що увагу громадськості буде (далеко незайве!)
ще раз звернуто на стан планети Земля і на потребу вкрай обережного поводження з її ресурсами.
Основні рішення відносно довкілля мають прийматися на національно-державних рівнях. Найважливішим
для прийняття будь-яких рішень чинником є громадський запит. Суть сталого розвитку полягає в комплексному підході до соціальних, економічних і природних питань.
Власне для справжнього переходу до сталого розвитку потрібна зміна наукового погляду на розвиток суспільства. Цей погляд має включати оптимізацію впливу діяльності людини на довкілля. Сьогодні кожний науковець займається досить вузькою галуззю – психологією, економікою, соціологією, екологією.
Ці знання слід об’єднати, аби досягти не просто поліпшення стану природного середовища. Мета полягає в тому, щоб в основу розвитку суспільства були покладені інші принципи.
– Коли в цьому контексті поглянути на сучасний стан української енергетики й гучні голоси на підтримку
атомної електроенергетики…

– Останні події в Японії практично й безповоротно довели, що існуючі традиційні реактори небезпечні. При будівництві АЕС Фукусіма не було враховано дуже низьку імовірність збігу в часі цунами й землетрусу. У нас, в Чорнобилі, не було взято до уваги ідеалогічний чинник швидкісної зупинки реактора з порушенням технології процесу.
Скільки ще нещасть має статися, аби виробничники побачили згубність саме такого шляху розвитку атомної
енергетики?
Тепер до поширеного аргументу прихильників традиційних АЕС. Електростанції такого типу дешеві в експлуатації. Безпосереднє утримання устаткування тут і справді потребує менших коштів.
Та до якої статті витрат на АЕС зарахувати кошти на зберігання відходів? На щастя, ще жодне родовище радіоактивних відходів у світі не спричинило аварій. Та саме в цій частині експлуатації атомних
станцій можливе неконтрольоване використання коштів.
Мова не про заборону використання енергії розщеплення атомного ядра для одержання електрики. Йдеться про те, що сучасна світова енергетика виявляє постійну заангажованість,використовуючи лише один спосіб
перетворення атомної енергії в електричну. Тут просто слід перейти до застосування інших технологій. Звісно, для технологічного переоснащення цілої галузі знадобляться кошти. Та зрозуміло й інше. Вкладення в безпеку повернуться значними збереженнями під час експлуатації.
Але головна проблема нашої енергетики в іншому. Від Радянського Союзу Україна успадкувала централізовану мережу електропостачання. Одним із джерел потенційної небезпеки є лінії електропередач. Слід перейти до системи локального вироблення й постачання електрики.
– Гаразд. Якими тоді можуть бути джерела електроенергії? Спроби розвитку вітроенергетики в нашій країні не дістали належної державної підтримки.

– А що Ви скажете про відходи? Підраховано, наприклад, що одна свиноферма може забезпечувати в Україні електрикою 30000 споживачів. Щодо вітроенергетики. Коли «вітряки» виробляють значну кількість електрики на півночі Німеччини, на узбережжях Північного моря й Балтики, в нашій країні таких можливостей значно більше.
– Років п’ятнадцять-сімнадцять тому на Південному машинобудівному заводі бралися до виробництва вітроенергетичних установок. Тоді цей проект вважався практичним вирішенням питання електропостачання країни.
– Мушу звернути вашу увагу на зовсім не енергетичний і не екологічний аспект питання. Енергія руху повітря, на відміну від використання збагаченого урану, вугілля, газу, не дає можливості прихованого використання коштів. Дуже важко підвищити ціну на електрику, вироблену вітровою установкою,або одержану при використанні біологічної сировини.
Тож тут ми знову повертаємось до зв’язку соціально-економічного й природоохоронного мислення.
На превеликий жаль, прагнення неконтрольованого одержання й використання грошей в нашій свідомості сьогодні сильніше за міркування природної безпеки.
Саме шляху зміни таких шкідливих звичок в мисленні й присвячує,
в кінцевому підсумку, свою діяльність «Ecostar».

(Спеціально для «Технополіса»)
О. Ільїн

У статті розглядаються основні принципи термомодернізації будівель в Польщі, наведено перелік об’єктів, які підлягають термомодернізації, структурно показано основні етапи термомодернізації, відображено джерела фінансування та терміни окупності.

У 1998 році, ще до вступу Польщі до Євросоюзу (2004р.), був прийнятий Закон про термомодернізацію, в якому зазначалося, що Термомодернізація – це покращення існуючих технічних параметрів будівель з метою зменшення теплових потреб з подальшим зниженням вартості обігріву даної будівлі та забезпечення визначеного мікроклімату в приміщеннях (теплового комфорту).

Закон передбачав підвищення нормативних показників питомого річного теплоспоживання будівель, а також підвищення вимог до характеристик коефіцієнтів теплопередачі через поелементні ділянки огороджень стін будинків.

У Законі визначено об’єкти, які підлягають термомодернізації. Зокрема:

•житлові будинки усіх видів;
•будівлі соціального призначення (будинки соціального забезпечення, пансіонати, притулки для людей похилого віку, дитбудинки, готелі тощо.);
•будівлі громадського призначення (лікарні, школи, дитячі садки, поліклініки тощо.);
•місцеві опалювальні системи і теплові вузли (котельні).

Рис. 1. Структура будівель житлового фонду Польщі залежно від часу забудови

Спочатку потенційний інвестор проводить автоаудит власних ресурсів і визначає об’єкт або групу об’єктів, які підлягають термомодернізації. Інвестором може виступати будь-який власник будівлі ‒ товариство жителів багатоквартирного будинку, зареєстроване як юридична особа; органи місцевого самоуправління, на балансі яких знаходиться будівля; приватний власник.

Після вибору об’єкта термомодернізації необхідно провести його енергоаудит. Інвестор вибирає аудитора, який визначає фактичний енергетичний стан будівлі. В рамках закону існує єдина система проведення енергоаудиту, на основі якої аудитор готує документ результатів своєї роботи. Аудит проходить на основі проектних значень і характеристик будівлі. За необхідності проводиться експериментальне визначення фактичних енергетичних і геометричних параметрів будівлі. Вартість енергоаудиту залежить від складності об’єкта термомодернізації і складає близько 2000 – 3000 zl. (1 zl. ≈ 3 грн. прим. автора).

На основі визначення енергетичних характеристик об’єкта аудитор готує не менше ніж 5 варіантів проведення термомодернізації, кожен з яких включає визначення необхідних термомодернізаційних заходів, відповідних капіталовкладень та очікуваний економічний ефект. Виходячи з розмірів можливого економічного ефекту від термомодернізаційних інвестицій і беручи до уваги всій фактичний фінансовий стан, інвестор визначає необхідні заходи і подає заявку в банк на отримання кредиту. При цьому власні капіталовкладення повинні складати не менше ніж 20% від заявленої вартості термомодернізаційних заходів, банк кредитує не більше ніж 80%.
Паралельно інвестор подає заявку на отримання термомодернізаційної премії, яка складає до 25% кредиту і виплачується після завершення усіх робіт з термомодернізації, виходячи з якості та фактичного стану виконання усіх заявлених термомодернізаційних заходів. Термомодернізаційна премія не виплачується готівкою, вона лише зменшує тіло основного кредиту. У випадку зростання фактичного кошторису термомодернізаційних робіт у порівнянні з заявленою вартістю на отримання кредиту, усі перевитрати покриваються за рахунок інвестора.

Після отримання заявки на проведення термомодернізації банк передає результати енергоаудиту верифікаційній компанії, яка виконує оцінку правильності виконаних розрахунків. Верифікатор – це компанія, яка має відповідну ліцензію і є експертом у даній сфері діяльності. Вартість верифікації складає близько 1/10 вартості аудиту. На основі результатів верифікації банк приймає рішення про можливість надання кредиту.

У випадку позитивного рішення банку інвестор проводить тендер на проведення робіт з термомодернізації. Після завершення термомодернізації інвестор виплачує кредит за рахунок зекономлених коштів на оплату теплозабезпечення будівлі. Термін окупності заходів з термомодернізації складає близько10 років за відсоткової ставки кредиту на рівні 5-8%.

На рис.3 наведено діаграму розподілу енергоспоживання основних секторів економіки Польщі. Як бачимо, на початку 90-х років найенергоємнішим сектором економіки були житлово-комунальне господарство і промисловість. Відповідно, потенціал енергозбереження саме в цих галузях є найпривабливішим і дає максимальний ефект. Після введення в дію Закону про термомодернізацію відбувається перерозподіл структури енергоспоживання. Він проходить за рахунок значної економії енергоресурсів у вказаних галузях, особливо в житловому господарстві. Паралельно зростає використання енергії в транспортній сфері, що пов′язано із зростанням обсягів діяльності як у сфері вантажних, так і в сфері пасажирських перевезень. Також зростає енергоспоживання в сфері послуг. У цьому випадку, значний приріст використання енергії пов’язаний якраз із забезпеченням комфорту життєдіяльності людини як в зимовий час, так і в літній (кондиціювання повітря енергоємніший процес, ніж обігрів). Якщо порівнювати з Україною, то у нас найбільша кількість енергії використовується саме на опалення, при низькому ступені забезпечення комфортних теплових і вологісних умов.

Рис. 3. Структура енергоспоживання основних секторів економіки

Таким чином, прийняття Закону про термомодернізацію дозволило суттєво підвищити енергетичну ефективність будівель у Польщі, значно скоротити витрати на їх теплове забезпечення, знизити викиди в атмосферу шкідливих речовин.
Основною перешкодою для запровадження польського досвіду в Україні є відсутність законодавчого визначення правових і організаційних заходів щодо забезпечення енергоефективності об’єктів житлового і громадського призначення. Документом, який міг би врегулювати дані відносини, міг би стати проект Закону України “Про енергетичну ефективність будівель”, який перебуває на розгляді Верховної Ради України. Цим питанням багато уваги приділяє також Галузева програма підвищення енергоефективності в будівництві на 2010-2014 рр.

Євген Колесник

http://teplaxata.in.ua

На початку квітня в Будапешті відбувся 14 з’їзд Партії Зелених Європи.У роботі з’їзду взяла участь делегація від Партії Зелених України: Тетяна Кондратюк, Володимир Костерін, Віталій Кононов, Юрій Щербак, та Павло Хазан. Захід почався з виступу легендарного політика, співголови фракції зелених Європарламенту Даніела Кон-Бендіта, що різко розкритикував керівництво Угорщини через небезпечні тенденції утиснення прав і свобод громадян, а також замах на свободу слова в країні.

Пленарне засідання на тему ядерної енергетики а аварії на Фукусімі відкрила Ребекка Хармс, співголова фракції зелених Європарламенту, що відповідає у фракції за роботу з Україною.  Перший голова Партії Зелених України виступив на тему Чорнобильської катастрофи, а також виказав свою занепокоєність діями української влади у напрямку розвитку ядерної енергетики.

Після пленарного засідання Ребекка Хармс зустрілась з Володимиров Костеріним, що подякував зеленим у Європейському парламенті за велику увагу,  що приділяється Україні. В свою чергу, Р. Хармс повідомила про черговий запланований візит в Україну, та проведення конференції на тему Чорнобиля з фондом Генріха Белля.

Поява Віталія  Кононова на з’їзді викликала значну зацікавленість. Він зустрівся з керівниками зелених партій Європи, зокрема з лідерами зелених Мальти, Словенії, Швейцарії, Грузії, Арменії тощо.

Співголова  фракції зелених Європарламенту Ребекка Хармс, и зам голови Партії Зелених України Павло Хазан взяли участь в секції   GEF, присвяченій Чорнобильскій катастрофі, де був продемонстрований новий фільм про Чорнобиль з участю ліквідаторів та громадських діячів України.

Також обговорювались наслідки Чорнобильської катастрофи.   Ребекка Хармс розповіла, як вона дізналась про катастрофу, і як була на АЕС через рік після аварії. Також доповіла про роботу зелених в  сфері ядерної енергетики тоді, наприкінці 80-их років, і зараз.

Павло Хазан розповів про  проблеми саркофагу, про новий проект, який планується проводити в Чорнобилі, а також про необхідність аналізу кількості палива, що знаходиться зараз в 4му реакторі. Він зауважив, що новим проектом МАГАТЕ передусім намагається показати наступне:  у випадку встановлення конфайменту проблема Чорнобиля буде повністю вирішена. Але це, за словами Павла Хазана, зовсім не так.

Другого дня роботи з’їзду Павло Хазан виступив з заключною промовою та презентацією на пленарному засіданні на тему наслідків Чорнобильської катастрофи.

http://greenparty.ua/en/news/news_24538.html

На АЭС России реализуется опасный эксперимент по повышению повышению тепловой мощности реакторов РБМК. Делается это для повышения прибыли ОАО «Концерн Росэнергоатом», но при этом выбросы радионуклидов значительно возрастут, возрастёт также нагрузка на оборудование стареющих реакторов, которые могут не выдержать.

Андрей Ожаровский, 28/02-2011

Приход капитализма в атомную отрасль России проявляется не только в расформировании Федерального агентства по атомной энергии и создании госкорпорации «Росатом» и превращению многочисленных ФГУП в ОАО. Закон капитализма: главное – прибыль. Именно этот закон породил безумную на первый взгляд идею – эксплуатировать реакторы на мощности, превышающей проектную. Ужас в том, что под этот опасный эксперимент попадают не только пока не взрывавшиеся у нас реакторы типа ВВЭР, но и чернобыльские реакторы РБМК-1000. В настоящее время 11 таких реакторов работают на Ленинградской, Курской и Смоленской АЭС. Опасные реакторы после катастрофы 1986 года остановлены не были. Сначала по рекомендации МАГАТЭ их мощность была ограничена. Они подверглись модернизации, и им разрешили работать не только на полной мощности, но и стали продлевать срок эксплуатации сверх 30-и лет, установленных проектом. Теперь первый энергоблок Курской АЭС объявлен пилотной площадкой для повышения тепловой мощности реактора.

Вскоре ОАО «Росэнергоатом» обратится в Ростехнадзор за получением лицензии на эксплуатацию энергоблока на повышенной мощности. Материалы обоснования лицензии повышения тепловой мощности энергоблока имеются в распоряжении редакции. Их анализ позволяет сделать вывод, что речь идёт о крупномасштабном опасном эксперименте, который может закончиться подобно эксперименту на четвёртом энергоблоке Чернобыльской АЭС.

ОАО «Росэнергоатом» «разгоняет» реакторы

Казалось бы, раз основной работой ОАО «Росэнергоатом» является производство электроэнергии, то вполне логично, что ОАО стремится к увеличению её выработки. Для этого разработана «Программа увеличения выработки электроэнергии на действующих энергоблоках АЭС концерна «Росэнергоатом» на 2007-2015 годы» (№ ПРГ 609М07).

Увеличивать выработку можно без риска для безопасности АЭС, например, повышая коэффициент использования установленной мощности (КИУМ) за счёт повышения коэффициента полезного действия не ядерной части АЭС – турбоустановок и генераторов. Но атомные капиталисты решили идти по более простому, но и более опасному пути. Повышать прибыль Росэнергоатом желает за счёт повышения тепловой мощности реакторных установок, проще говоря, реакторы будут «разгонять», заставлять работать в режимах повышенных нагрузок.

Почему из этой программы не были исключены 11 чернобыльских реакторов РБМК, вобщем, понятно – в гонке за прибылью должны участвовать все, в том числе и реакторы, уже доказавшие на практике свою своенравность и опасность. В 2007 году ОАО «Росэнергоатом» была принята «Подпрограмма повышения тепловой мощности энергоблоков АЭС с РБМК концерна «Росэнергоатом» на 5 % на 2007-2015 годы (№ АЭС.РБМК ПРГ-85 к(1.9)2007). Существуют планы в дальнейшем мощность реакторов РБМК повысить на 10%… Пионером в этом опасном начинании выступает Курская АЭС.

Общественное обсуждение

В конце января в г. Курчатов Курской области прошли общественные слушания по вопросу деятельности Курской АЭС по эксплуатации энергоблока №1 на мощности выше номинальной. К сожалению, руководство АЭС не сочло возможным разместить документы, вынесенные на общественные слушания в открытом доступе в Интернете. «Материалы лежат у нас в библиотеке, в городе Курчатов – приезжайте, читайте», — разъяснили корреспонденту Беллоны.ру представители Центра общественной информации Курской АЭС. Приехал, почитал, нашёл много интересного и удивительного: реакторы АЭС уже работают на повышенной мощности, технические решения, обеспечивающие «разгон» реакторов сомнительны, выбросы АЭС будут значительно расти, а безопасность снизится, но атомщики как всегда уверены, что Чернобыль не повторится.

АЭС уже работает на повышенной мощности 

Главный инженер станции Александр Владимирович Увакин на слушаниях рассказал, что на АЭС действует «Программа по повышению тепловой мощности». Ещё в марте-апреле 2009 года на первом энергоблоке Курской АЭС выполнена «Комплексная программа поэтапного (ступенчатого) повышения тепловой мощности первого энергоблока Курской АЭС на 5 % выше номинальной» (№ КуАЭС ПРГ-55К(3.7) 2008)».

Из представленных на общественное обсуждение документов видно, что при номинальной нагрузке в 4000 МВт, реальная нагрузка АЭС, как правило, превышает 4150 МВт, максимум в 4204 МВт был достигнут 4 февраля 2010 г. Электрическая мощность отдельных энергоблоков зачастую превышала 1060 МВт, (106% от номинала) максимум был у второго энергоблока, 20 января и 1 февраля 2010 г. — 1070 МВт (превышение номинальной нагрузки на 7%).

Опасность этого эксперимента состоит как в росте выбросов радионуклидов через вентиляционные трубы, так и в повышении нагрузок на элементы конструкции и изменении режимов эксплуатации реактора, что может привести к повышению вероятности аварий и катастроф.

Рост дозовых нагрузок

В документах, вынесенных на обсуждение, показано, что при работе первого энергоблока на мощности 110 % суммарный выброс Курской АЭС увеличивается (в самом наихудшем случае) по инертным радиоактивным газам в 1,2 раза, по йоду-131 в 1,5 раза. При этом годовые допустимые выбросы по СП АС-03 превышены не будут, но опасность значительного повышения выбросов очевидна. И если эксперимент будет признан удачным и на повышенной мощности станут работать все четыре энергоблока, то выбросы ИРГ должны возрасти на 80%, а радиойода и вовсе в 3 раза!

Понять, почему именно при, казалось бы, незначительном подъеме мощности существенно растут выбросы именно радиоактивного йода, вызывающего рак щитовидной железы, не сложно. В реакторе канального типа общая тепловая мощность повышается только при повышении тепловой мощности каждого из каналов. Радиоактивный йод образуется в тепловыделяющих элементах (ТВЭЛах) в результате ядерных реакций деления. Пока ТВЭЛы герметичны, йод никому не угрожает. Но при повышении мощности растёт и вероятность разгерметизации ТВЭЛа и тепловая нагрузка на негерметичные ТВЭЛы. Продукты деления, в том числе и йод, намного быстрее попадают в теплоноситель, часть их удерживается фильтрами, часть через вентиляционные трубы выходит в атмосферу – выбросы растут. По данным экспертов повышение средней мощности негерметичного ТВЭЛа на 10 % приводит к удвоению активности йода-131 в воде контура охлаждения и увеличению его концентрации в полтора раза в выбросах АЭС.

Однако атомщики считают это безопасным: «При увеличении мощности энергоблока № 1 Курской АЭС возможно повышение выброса ИРГ, йода и радиоактивных аэрозолей в окружающую среду, однако оно не приведет к статистически выявляемому изменению загрязнения окружающей среды и доз облучения населения, проживающего вблизи КуАЭС».

«При совместной работе трёх энергоблоков Курской АЭС на номинальной мощности и работе первого энергоблока на повышенной мощности на границе СЗЗ (1.7 км) и в г. Курчатов будет наблюдаться рост дозовой нагрузки на население примерно на 0,03 мкЗв или на 18% по сравнению с существующим значением», утверждается в документах по обоснованию лицензии.

Следовательно, можно ожидать, что при повышении мощности всех трёх энергоблоков можно ожидать рост дозовых нагрузок для населения на 72% — на 0,12 мкЗв в год, а это уже вполне серьёзная проблема, ведь речь идёт не о дозе от внешних источников, а о внутреннем облучении щитовидной железы попадающим в организм радиоактивным йодом.

Опасность выбросов йода, к сожалению, реальна. Именно выброс йода в ноябре 1975 году при аварии на РБМК-1000 на ЛАЭС стал причиной роста числа заболеваний в Ленинграде…

Выбросы АЭС долетали до Курска

Уже давно не секрет, что высокие трубы нужны АЭС, чтобы организовать поступление опасных искусственных радионуклидов в атмосферу. Город-спутник Курской АЭС отмечен в государственном докладе «О состоянии и об охране окружающей среды Российской Федерации в 2009 году», подготовленном Министерством природных ресурсов и экологии Российской Федерации.

Высокие трубы нужны Курской АЭС, чтобы организовать поступление опасных искусственных радионуклидов в атмосферу

rosenergoatom.ru

«Повышенные, по сравнению с фоновыми, среднемесячные объемные активности ¹³⁷Cs в 2009 г. наблюдались … в Курчатове (Курская АЭС) в апреле – 42*10^–7 Бк/м³. Повышенные … в 6,5 раза по сравнению с фоновыми среднегодовые объемные активности ¹³⁷Cs наблюдались: … в Курчатове – 15*10^–7 Бк/м³. … Кроме того, в 2009 г., как и в предыдущие годы, отмечен ряд случаев появления в атмосфере городов Курск, Курчатов … некоторых продуктов деления и нейтронной активации». «Появление следов этих радионуклидов в атмосфере указанных городов однозначно связано с деятельностью расположенной поблизости Курской АЭС», — делает очевидный вывод Минприроды. Курск расположен примерно в 40 километрах от АЭС и то, что радиация от АЭС, пусть и в малых количествах, достигает областного центра, говорит о серьёзности проблемы.

Методом проб и ошибок?

Удивительно, но сами сторонники проведения опасного эксперимента по повышению мощности реакторов РБМК осознают, что оборудование не готово к подъёму мощности, что дополнительные нагрузки опасны.

Вот, к примеру, как по мнению экспертов НТЦ ЯРБ может отреагировать на эксперимент барабан-сепаратор (БС), устройство, где пар, направляемый на турбину, отделяется от воды: «При повышении мощности энергоблока до 110 % от номинального уровня увеличивается нагрузка по влажности пара «зеркала испарения» БС … Кроме того, в действующем проекте в ВКУ БС имеется угроза захвата пара в опуск, что может привести к срыву ГЦН [главный циркуляционный насос] при срабатывании аварийной защиты на номинальной мощности. Существующие ВКУ не обеспечивают также равномерное распределение пара по ширине погруженного дырчатого листа и надежную работу гидрозатворов на сливе воды с него».

Но экспериментаторов не остановить, они самостоятельно модернизировали устройство барабан-сепаратора на нестандартную конструкцию: «На энергоблоке № 1 КуАЭС выполнена замена ВКУ БС проектной конструкции на систему с коллекторной раздачей пароводяной смеси внутри БС». Уверенности в работоспособности нововведения нет, поэтому надо проводить испытания: «Заявитель планирует при подъеме мощности до 110 % проводить сепарационные испытания после каждого подъема мощности реактора на 2÷3 % в связи с ограниченными возможностями БС по обеспечению нормируемой влажности пара и имеющейся крутой сепарационной характеристикой. По мнению Заявителя, результаты испытаний на энергоблоке позволят найти предел, до которого можно будет поднять мощность РУ, и уточнить значения уставок аварийных защит по изменению уровня воды в сепараторах».

Вобщем, методом проб и ошибок, методом доработок и усовершенствований придётся работать чуть ли не на каждом элементе АЭС, чтобы всё же заставить её работать на повышенной мощности.

Вот и деаэраторы требуют реконструкции, врезки не предусмотренного проектом клапана: «Поскольку при работе блока на повышенной мощности увеличивается поступление «горячих» потоков питательной воды в деаэраторы, необходима реконструкция системы защиты деаэраторов от превышения давления, т.е. врезка в схему резервного предохранительного клапана».

Насколько обоснованы и продуманы все эти новшества, усовершенствования, изменения, вносимые на ходу, покажет только эксперимент. Но о том, какие аварии могут произойти на «разогнанном» чернобыльском реакторе, надо задумываться уже сейчас.

Ржавые АЭС…

Два факта подтверждают, что планы по повышению мощности РБМК – опасная авантюра.

Около трехсот кубометров радиоактивной жижи вылилось в помещение остановленного первого энергоблока Игналинской АЭС.

Во-первых, происшествие 5 октября 2010 года на уже остановленной в Литве Игналинской АЭС, где контур охлаждения реактора РБМК не выдержал промывки дезактивационным раствором и произошёл разлив 300 тонн высокорадиоактивной жидкости. Хотя реактор Игналины и не доработал до проектного, 30-летнего срока, оборудование контура оказалось в плачевном состоянии, а владелец станции даже не догадывался отб этом, пока не пролилось.

Во-вторых, данные годового отчёта Ростехнадзора, опубликованные в прошлом году и говорящие, что у собственников российских АЭС просто нет информации о состоянии многих важных для безопасности элементах конструкции: «Для сварных соединений аустенитных трубопроводов Ду300 реакторов РБМК-1000 вопрос о достоверности эксплуатационного контроля следует дифференцировать в зависимости от методов эксплуатационного контроля и места расположения сварных соединений (часть их не контролируется)».

Давайте же не делать вид, что наши РБМК в хорошем состоянии и о них всё известно. Тогда станет понятно, что эксперименты с подобными реакторами – это авантюра, граничащая с преступлением.

Анализ последствий запроектной аварии неадекватен 

Вопрос о возможности повторения катастрофы, подобной Чернобылю сотрудники ОАО «Росэнергоатом» обошли при помощи простого приёма – умолчания. Просто невозможно такое, и всё тут. Всё же есть определённый прогресс, по сравнению с 1980-ми годами: если тогда атомщики утверждали, что РБМК столь безопасен, что его можно строить на Красной площади в Москве, то теперь признают, да, может при авариях воздействие и будет – но не далее 1,7 и 2,6 км. И это не шутка.

В представленных на обсуждение документах утверждается, что мер по эвакуации, укрытию населения и йодной профилактики не требуется на расстоянии свыше 1,7 км, а укрытие населения не требуется на всех расстояниях до 2,6 км. Единственное ограничение при запроектной аварии – «обязательные меры по ограничению потребления загрязнённых продуктов питания требуются на расстояниях до 25 км».

В результате запроектной аварии на реакторе РБМК Чернобыльской АЭС загрязненными оказались территории за тысячи километров от места аварии – в Швеции, Норвегии, Шотландии, Баварии…

Надо понять, что речь идёт именно о запроектной аварии, то есть аварии, развивающейся по самому тяжёлому сценарию, не предусмотренному, не угаданному, не просчитанному… Следует ли в который раз напоминать, что запроектная авария именно на таком типе реактора уже случалась однажды – 26 апреля 1986 года на четвёртом энергоблоке Чернобыльской АЭС. И её воздействие не ограничилось десятком километров – ограничения на потребление продуктов вводились, к примеру, в немецкой Баварии – более чем в тысяче километров от места аварии…

Дезинформация о возможных авариях

Беллона направила свои замечания к вынесенным на обсуждение документам. В Замечаниях подчёркивается, что разработчики необоснованно исключили из рассмотрения воздействие тяжёлых запроектных аварий:

«Рассматриваются сценарии запроектных аварий: «потеря техводы» и «одновременный разрыв девяти технологических каналов». Необоснованно исключены из рассмотрения другие возможные сценарии запроектной аварии, например, разрушение реактора, вызванное внешним воздействием – падением пассажирского самолёта, массой около 100 тонн, летящего со скоростью около 800 км/ч., разрушение реактора, вызванное внутренними причинами или действиями персонала («Чернобыльский сценарий», человеческий фактор). Рассматривается «реперная» запроектная авария только 5-го уровня шкалы INES, необоснованно исключены из рассмотрения тяжёлые аварии 6-го и 7-го уровней.

В результате этого существенно занижено воздействие тяжёлой запроектной аварии на окружающую среду и здоровье людей. На основании заниженных данных сделан ошибочный вывод о незначительности доз для населения при запроектной аварий и об отсутствии необходимости мер по эвакуации, и йодной профилактики населения на всех расстояниях более 1,7 км и защиты (укрытия) на расстояниях более 2,6 км от реактора, как это указано в документе «Охрана окружающей среды при подъеме и работе на мощности выше номинальной энергоблока №1 Курской АЭС» 01-41-01-5-ООС ОАО «Атомэнергопроект», Москва, 2006, листы 220, 221.

При таком подходе и общественность, и лица, принимающие решения могут быть дезинформированы относительно реальных последствий тяжелой запроектной аварии».

Заложники «мирного атома»

Город Курчатов с 48 тысячами жителей расположен всего в 3,5 километрах от АЭС, на берегу искусственного водоёма-охладителя. Трубы энергоблоков АЭС хорошо видны с верхних этажей зданий и из многих точек города.

Трубы энергоблоков АЭС хорошо видны из многих точек города Курчатова.

Фото: Андрей Ожаровский

Известно, что столь близкое соседство с АЭС опасно, особенно для детей. По данным немецких исследований, о которых подробно писала Беллона.ру,  частота заболеваний лейкемией (раком крови) у детей до 5-и лет, проживающих в радиусе 5-и километров от АЭС ФРГ в 2,5 раз выше, чем у их сверстников из безъядерных районов. Очевидно, что подобного эффекта стоит ожидать и близ российских АЭС.

Но в нашей стране нет федерального реестра раковых заболеваний, поэтому единственный в районе роддом расположен в городе Курчатове, как раз в пятикилометровой зоне.

Хотя срок действия лицензии на эксплуатацию первого энергоблока истекает в декабре 2016 года, о подготовке реактора к выводу из эксплуатации речи не идёт. Не разрабатываются программы социальной поддержки – переселения и обучения новым специальностям сотрудников АЭС, создание новых производств, новых рабочих мест. Очевидно, задумка Росатома состоит в том, чтобы использовать социальные проблемы атомных моногородов для выбивание денег для строительства новых реакторов,  взамен выбывающих.

Возможно ли безъядерное будущее?

Во вторник, 1 марта на Курской АЭС состоится выездное заседание Комитета по энергетике Государственной Думы России. Атомщики будут убеждать депутатов, что безъядерного будущего не существует, что надо одобрить все их инициативы – от повышения мощности энергоблоков до строительства Курской АЭС-2.

Если депутаты столь несведущи и наивны, что поверят заклинаниям о том, что Чернобыль не повторится, то они вполне могут принять решения, приближающие новую ядерную аварию.

http://www.bellona.ru